Органний зал як бренд міста
Іван Остапович і Тарас Демко працюють у львівському Органному залі. Дует керівників узявся за роботу восени 2017-го, коли Іван став директором.
«Це місце має великий потенціал. Тут можна налагодити діалог з нашими слухачами і слухачками. Ми побачили, що можна в іншому вимірі працювати, використовувати маркетингові досягнення», — каже заступник Остаповича Тарас Демко. Хлопці вже працювали разом — організували платформу «Collegium Musicum Lviv», а у 2014 році проводили фестиваль «Дні музики Баха».
«Коли в усіх вихідний, то в нас по два концерти на день. Людям немає куди піти, єдине місце — органний зал», — розповідає Тарас Демко. Директори хочуть перетворити установу на одну з ключових точок культурного дозвілля Львова. Попередній директор був на посаді майже 30 років, сьогодні хлопці намагаються змінити політику концертної зали.
Керівник львівського Будинку органної та камерної музики Іван Остапович (праворуч) зі своїм заступником Тарасом Демко, Львів, 31 березня 2018 року Фото: Олена Зашко/Громадське
За старою звичкою директорів називають по-батькові. «Мені це не дуже подобається, — каже Тарас. — Ми хочемо зробити атмосферу без кордонів, щоб коли кашляєш, тобі подали м’ятну цукерку». Мета— стати відкритішими не тільки до глядачів, а й музикантів. Тепер кожен органіст може прийти й пограти на одному з найбільших органів в Україні.
У будівлі вже провели швидкісний інтернет, автоматизували роботу каси, почали ремонт приміщення. Наступний крок — реставрація туалетів. «Ми знайшли там сакральні розписи художника Яна Розена. Колись там був баптистерій, а в радянські часи поставили туалет», — нам показують частину очищених під штукатурки фресок.
Концертний графік у Будинку органної музики Львова дуже насичений. Щодня, а вряди-годи й двічі на день, проходять концерти класичної музики.
За словами Івана з Тарасом, вони відчувають відповідальність дати органному залу те, чого йому не вистачає:
«Ми побачили, що органний зал може стати брендом міста. Треба зробити так, щоб тут було привітно, щоб сюди хотілося прийти».
Львівський Органний зал, Львів, 31 березня 2018 року Фото: Олена Зашко/Громадське
Сихів — культурний центр Львова
Нещодавно з фасаду будівлі Центру Довженка зняли величезні рекламні банери й помили вікна. За словами нової директорки, багато робітників уперше побачили другий поверх таким світлим.
Децентралізація львівської культури привела Марту Іванишин на Сихів — віддалений від центру спальний район міста. Саме там розташований Центр Довженка — єдиний для майже 200 тисяч жителів центр культури.
Раніше Марта понад 10 років працювала у відділі промоції міста Львівської міськради: проводила Дні Львова в інших містах України, проект «Сніданки в музеях. Поговоримо про…» тощо.
Директорка львівського Культурно-освітнього центру імені Довженка Марта Іванишин, Львів, 31 березня 2018 року Фото: Олена Зашко/Громадське
Нині Центр Довженка використовують переважно як кінотеатр. Мета Марти — зробити його багатофункціональним: «Хочу повністю перетворити його за напрямком культури, кіно, конференцій. Треба створити точку креативу».
Директорка намагається звільнити перший поверх від орендарів і залучати додаткові кошти для реконструкції концертного залу. «Це прекрасно, коли працюєш і одразу маєш результат. Це щоденна рутина. Культуру треба створювати», — говорить Марта.
Концертний зал львівського Культурно-освітнього центру імені Довженка, Львів, 31 березня 2018 року Фото: Олена Зашко/Громадське
Гончар і терор
Ольга Гончар також перемогла на конкурсі на посаду директорки музею «Територія терору». Його будують з нуля, а повне відкриття заплановане на осінь 2018-го. Однак уже сьогодні тут проводять виставки, дискусії та акції.
Музей розмістили на місці пересильної тюрми, яку у Львові відкрила радянська влада в 1944 році. Однак, за словами Ольги, концепція музею акцентує увагу на терорі як явищі: «Ми розглядаємо терор із різних боків: у повсякденному житті, гендерний терор, терор у сучасному світі».
Директорка львівського музею «Територія терору» Ольга Гончар, Львів, 31 березня 2018 року Фото: Олена Зашко/Громадське
В одному з двох бараків завершують компонування експозиції, в іншому проводитимуть заходи й тимчасові виставки. Крім того, Укрзалізниця подарувала музею дерев’яний вагон-телятник. У таких відправляли засуджених до таборів.
«Наша публіка специфічна, тема складна, тому люди приходять, щоб виговоритися та розповісти свої історії, — для Ольги молодість керівників установ не проблема, а навпаки перспектива великих змін і перетворень. — Музей може бути цікавим. Усе залежить від директора».
Оглядовий зал львівського музею «Територія терору», Львів, 31 березня 2018 року Фото: Олена Зашко/Громадське
