Середньовіччя – це довготривала епоха, в якій, окрім певних досягнень, відбувалися війни, захоплення, напади та інші, не менш трагічні, події. Кожне місто, незважаючи на місце розташування, намагалися укріпити, будуючи лінії захисту та фортифікаційні споруди, щоб хоч якось уберегти жителів від небезпеки, яка чатувала на них звідусіль.
Так сталось, що середньовічний Львів був захищений самою природою: достатньо високі узгір’я, висотою понад 150 м., численні ставки, а також ріка Полтва – стали основою до того, що згодом назвуть фортифікаціями.
У 1362 році на території Львова розпочались роботи над будівництвом оборонних споруд, завдяки яким, місто було неодноразово збережене від різноманітних нападників. Це була навіть система укріплень, яка формувалася протягом 300 років.
Існувало 4 потужні лінії захисту. Перша з яких – це Високий мур з Дерев’яною гурдицією, споруджена в XIV ст. Ця лінія оточувала весь Львів, з метою використання метальних машин і холодної зброї. Стіни муру були високими, укріплені земляним насипом, для м’якого поглинання куль нападника.
Другою лінією захисту був Низький мур з бастеями, яка датується 1418 роком. Мур тягнувся від Краківської (раніше Татарської) і аж до Галицької брами, вміщаючи 17 невеликих, напівкруглих артилерійських бастей без даху, об’єднаних муром. Низький мур споряджався для збереження міста від вогнепальної зброї невеликих калібрів.
Високий та Низький мури сформували дві перші оборони лінії Львова. Внутрішня або висока стіна мала оборонні вежі, кожна з яких, була закріплена за ремісничими цехами. Найперша (з боку Краківської брами) була вежа Кушнірів, наступними були цехи Мечників, Ткачів, Римарів, Мулярів та інших. Зовнішня або низька стіна була зміцнена 16 напівкруглими бастеями, захищаючи місто з трьох сторін: північної,східної та південної. До слова, західна сторона була захищена природою, а саме: болотами ріки Полтви. Дві з цих бастей збереглися і до нашого часу. Внаслідок археологічних досліджень, які проводились у 1975 – 1977 рр., було відкрито фрагмент Низького муру разом з бастеєю біля Успенської церкви. А другу бастею можна побачити у підвалі бару «Під вежею».
Третя оборонна лінія фортифікацій виникла наприкінці XV – початку XVІ ст., з метою захисту середмістя. Вона являла собою систему земляних валів з, так званими, белюардами і артилерійськими бастіонами – вежами. Одна з яких, Нова вежа, збереглася до наших днів, проте для нас вона більш відома як Порохова. Ця лінія споруджена для протидії вогню ворожої артилерії середніх калібрів.
Ця міцна споруда була зведена у 1554-1556 рр. Вежа підковоподібної форми, зі стінами завтовшки у 3 метри викладені із “дикого” каменю, використовувалася не лише для оборони від важкої артилерії, але й слугувала як склад запасів для пороху. У мирний час ця вежа слугувала як сховище для зерн
ових культур, звідки і пішла друга назва – granarium, що в перекладі з латини означає зерно. Хоча, звичайно, основна функція Порохової вежі – залишалася бути важливим військовим стратегічним об’єктом. Її гармати обстрілювали з одного боку весь простір до Високого Замку, а з іншого – простір аж до Глинянської вежі в оборонних спорудах Бернардинського монастиря і початок Глинянського Тракту (вул. Личаківська).
Оборону міста зміцнювали два арсенали – Міський і Королівський та Низький Замок у південно-західнику наріжнику укріплень. Міський арсенал, який було зведено у XVI ст., слугував не лише як фортифікаційна споруда, а й був складом для зброї та боєприпасів. У 1795 році, після значної кількості реконструкцій та перебудов, цей арсенал стає в’язницею, а у 1800 – військовим складом. Пізніше, цю фортифікацію, знову ж т
аки, реставрують. Був складений розширений проект відновлення споруд, які стосувалися арсеналу, роками над його реалізацією працювали спеціалісти з різних країн, проте, в цілому заплановане не було здійснено.
Також є згадки і про Королівський арсенал. Він, як і Міський, був прибудований до оборонного Високого муру і входив до системи міських фортифікацій. В цій споруді зберігали запаси міської зброї, а також відливали церковні дзвони. Планування подвір’я мало слугувати пасткою для нападників, тому що кожен куточок обстрілювався з вікон. Цей арсенал виконував свої функції до 1939 року. Зараз, про його призначення нагадують лишень дві гармати вмонтовані над входом.
Низький замок теж слугував в обороні міста, незважаючи на пожежі, які часто його руйнували. Деякий час тут знаходилася резиденція польських королів, пізніше тут проживав староста. В кінцевому результаті, замок остаточно був зруйнований не від рук ворогів, а від вологості річки Полтви. На місці фортеці тепер розташовані Національний музей імені Андрея Шептицького, Національний театр імені Марії Заньковецької та вернісаж.
Четверта оборонна лінія XVII ст., складалася з масивних артилерійських бастіонів, пов’язаних між собою куртинами. У 1678 – 1682 рр. відбулося завершення будівництва лінії Беренса (Ян Беренс – комендант міста), після чого були сформовані усі оборонні лінії Львова. Фортифікації четвертої лінії починалися із бастіону по сучасній вул. М. Кривоноса, оточували Галицьке передмістя, і тягнулися до сучасного проспекту Т. Шевченка. Споруди мали укріпляти місто від вогню мобільної ворожої артилерії великих калібрів.
Поза межами Львова стояли ще деякі укріплення: Високий Замок, Бернардинський та Кармелітанський монастирі – окремі оборонні комплекси, які зміцнювали систему міських фортифікаційних споруд. Ці та вище перелічені оборонні пункти стали одними із головних характеристих середньовічного Львова.
Наталія ДАНИЛІВ, Анастасія БОРОВЕЦЬ
