У січні ІА Дивись.info занотувала найцікавіше з відкритої зустрічі з вірянами Владики Венедикта Алексійчука у Львові. У переддень Великодня хочеться знову згадати ці роздуми про швидкоминучість, важливість та прекрасність життя.
Про цінність людини
Сутність християнства і церкви у тому, що ми сильні, коли разом. Ми можемо зробити щось велике, коли разом. Сучасний світ, особливо Західний, який приходить все більше в Україну, наголошує на особистості людини, а в цій особистості людини відтворюється певний егоцентризм. Кожна особа думає про свою особливу роль, завдання. Так, я маю особливу роль, особливе завдання, але у контексті цілої спільноти і всіх людей. Бо кожна людина є цінна і важлива перед Богом. Ми щодня молимося молитвою Отче наш. І коли ми дійсно віримо, що Бог є нашим отцем, то він як батько завжди дає краще для нас.
Кожен з нас важливий і цінний перед Богом. Психологія каже, що 75% людей мають почуття меншовартості. Я глибоко переконаний, що 90%.. Ми завжди колихаємося між двома почуттями: погордості, що ми особливо щось варті, та меншовартості. А корінь той самий — ми не відчуваємо своє вартості в очах Божих.
Про місце людини у світі
Людина не може в собі усвідомити, поцінувати, що те місце, де вона є, те, що вона виконує, дуже важливе. Важливе для Бога, людей і особи. Ми цього не цінимо. Напевно, це одна з речей, що диявол посилає людині. Ми завжди думаємо, якби я був в якомусь місці, якби я щось інше робив, мав інше оточення, якби я був в іншій державі… Але Бог, який є отцем, поставив мене в це місце, в ці обставини — нічого в житті немає випадкового.
Це може бути щось в кіно випадкове або в книжці. Бог дав мені моє життя, дав його кожному з нас, і моє завдання у цьому житті пізнавати, що Бог від мене хоче і що є правдивим для мене. А не пізнавати те, що я собі придумав, вимріяв. А Бог завжди хоче від мене те, що дає мені у цю мить моє життя. Це дуже важливо прийняти.
Про прийняття себе і любов до інших
Щоби прийняти обставини життя і прийняти інших людей, треба прийняти самого себе. Як ти можеш любити ближнього, якщо себе не любиш? Як ти можеш любити себе, як ти себе не знаєш? Чи знаємо ми свої недоліки? Трохи знаємо. Але краще ми знаємо недоліки інших: жінка могла би про чоловіка роман написати, а він про неї повість. А ще складніше сказати, які я маю від Бога таланти. Ми дуже рідко усвідомлюємо, що нам Бог дав. Найважливіший дар — це наше життя. Але питання, як ми живемо? Я якось підрахував: ми маємо в добі 24 години, середньостатистична людина ходить раз на тиждень до церкви, це півтори години. Молиться вранці і ввечері по 5 хвилин, це ще півтори. Разом виходить, що зі 150 годин, які ми маємо в тижні, ми три години присвячуємо богові, вічності. 97% свого життя ми присвячуємо земному. А коли ми з Богом, він відкриває нам, як ми маємо жити. А де ми з Богом сходимось? У молитві.
Про спілкування з Богом
У сучасному світі, як люди десь приїжджають чи приходять, одразу питають, чи є вай-фай, адже коли ти офлайн, багато не зробиш. Офлайн у житті без Бога ти так само нічого не зробиш. З Богом треба бути частіше онлайн, у молитві, ти маєш відкривати, що маєш робити, а що ні, де бути принциповим, а де дивитися крізь пальці, де бути вимогливим, а де покривати любов’ю чиїсь гріхи. Лише Бог це скаже. Він не випадково ставить нас у те чи інше місце, він хоче, щоби ми виконали якусь місію, адже кожен має особливе покликання.
В Євангелії мені найбільше подобається розповідь про Марту і Марію: Марта, яка клопоталася багато, і Марія, яка сиділа у ніг Христа. Я глибоко переконаний, що Марія могла більше клопотатися, але в чому була проблема Марти? Вона у своїй голові думала, що чинить добре. Так і ми: витратиш час, здоров’я, гроші, а потім бачиш, що це було не потрібно. А що було з Марією? Вона сиділа у ніг Христа і слухала, що було потрібно, що важливо робити. Всі чули про сестер Марту і Терезу, які клопочуться про найбільш вбогих, опущених. В нашому розумінні вони немов соціальні працівниці, які дуже багато ходять серед нужденних. Але ці монахині не мало не багато, а 6 годин на день провадили в молитві. Я не знаю, чи десь у наших монастирях так багато моляться. А вони проводили у молитві з Господом час, щоби у Бозі черпати силу.
Про вміння слухати і чути
Я глибоко переконаний, що треба слухати. У сучасному суспільстві ми дуже багато говоримо. Телебачення, радіо, газети, інтернет дають величезний об’єм інформації. Я певен, що вона множиться у геометричній прогресії. Публікується багато побожник книжок, передач про духовне життя, це добре, але треба знаходити час, щоби слухати. А цього не вміємо. Поспостерігайте за собою під час розмови з кимось — ми лиш чекаємо, щоби хтось закінчив, не можемо дочекатися кінця, нас трясе, ми перебиваємо. На що ми найбільше жаліємося у молитві? На неуважність. Це не тому, що ми на молитві неуважні. Просто молитва показує нашу хронічну неуважність. А Бог дуже багато говорить. Він говорить через обставини, людей, події, завжди говорить. Бог не перестає говорити. Нам треба зупинитися, щоби його почути і знайти на це час. Бог тоді дасть відповідь і немає різниці, старша чи молодша людина.
Про життя, дане Богом
Життя — це продукт, який швидко псується. Життя не можна запхати в холодильник, комусь продати сьогоднішній день. Ми мусимо його вживати. Ми це робимо згідно з ідеями, планами. І коли ми розуміємо, що це вживання нічого не дало, опускаємо руки. Коли приходить важка життєва ситуація, Бог щось хоче сказати. І тут питання: почуєш чи ні. У психології кажуть, якщо не розв’язати якусь проблему, вона до тебе стільки разів буде вертатися, поки її не вирішиш.
