Іменем видатного львів’янина, польського політика та громадського діяча Яцека Куроня назвали площу перед Генеральним консульством РП у Львові – це перетин вулиць Франка, Паркової, Самчука, Рутковича і Свєнціцького. Таке рішення, 22 березня 2018 року, ухвалили депутати ЛМР. Воно набуде чинності, згідно з процедурою, після підписання міським головою Андрієм Садовим.
Цього року мине 14 літ відтоді, як Яцека Куроня нема серед живих. «Чому не прийнято писати про людину добре за її життя, а тільки дочекавшись смерті, усвідомити, кого ми втратили? Для нашого покоління це усвідомлення залишиться до кінця, але хочемо, щоби наші діти вміли, йдучи вулицею Яцека Куроня у Львові, пояснити своїм дітям, яким автентичним львів’янином можемо всі гордитися», — писав тоді «Поступ».
Нинішньому депутатському рішенню передувала низка дебатів, яка почалася зі звернення до Львівської міської ради ініціативної групи галицьких інтелігентів.
«Ми усвідомлюємо, що теперішній польський уряд не виражає інтересів усіх поляків. Ми переконані: була і залишається значна частина польського суспільства, яка і далі прихильна до нормалізації польсько-українських відносин. Як і ми, вона не хоче залишатися заручником небезпечної державної політики. В умовах, коли держава не може впоратися зі своїми функціями або зловживає ними, завданням і викликом для суспільства є вироблення засобів протидії.
Львів і його громада посідає особливо важливе місце у стосунках між Польщею й Україною. Ми маємо багато прикладів та імен, які протидіяли кривавому протистоянню і старалися перетворити Львів у приклад польсько-українського примирення. Одним з найвідоміших був Яцек Куронь, уродженець – почесний громадянин – Львова і творець “Солідарності”», – йшлося у зверненні, яке серед багатьох інших підписали Мирослав Маринович, Ярослав Грицак, Орест Друль, Тарас Возняк, Ірина Подоляк, Юрій Андрухович.
Схвально до такої ініціативи поставився і міський голова Львова Андрій Садовий, і майже одразу в соціальних мережах поширилася недостовірна інформація про намір начебто переіменувати на честь Яцека Куроня вулицю Стрийську, де в будинку ч.38 з народження в 1934 році, власне, і мешкав майбутній польський дисидент. Абсурдність «ідеї» не зашкодила гаряче її дискутувати, і згодом з’явилася інша версія – назвати іменем Куроня теперішню вулицю Карбишева (нині її переіменували на Віденську), що категорично не влаштовувало ініціаторів вшанування пам’яті Яцека Куроня, оскільки загумінковість пропонованої вулиці не відповідна значимості його постаті.
Врешті площа перед польським консулятом стала компромісним рішенням. Ця локація, зрештою, й отримала найбільше схвалення в інтернет-голосуванні на офіційному сайті ЛМР.
Яцек Куронь народився 3 березня 1934 року у Львові. Закінчив історичний факультет Варшавського університету 1957 року. 1955-го заснував, а в 1955-1961 роках був комендантом гуртка, а згодом дружини вальтерівців; 1957-1964 рр. працював у Головному штабі Союзу польських харцерів, був аспірантом педагогічного факультету Варшавського університету. У співавторстві з Модзелевським написав 1965 року “Відкритий лист до партії”, був заарештований і засуджений до трьох років ув’язнення, звільнений 1967 року. Став одним із ініціаторів протесту студентів Варшавського університету в березні 1968-го, знову заарештований і засуджений на три з половиною роки тюрми, звільнений 1971-го.
1975 року – один із організаторів акції протесту проти поправок до конституції ПНР, підписант присвяченого цьому “листа 59-ти”. У вересні 1976-го – один із засновників “Комітету захисту робітників”. Один із найактивніших членів “Комітету”, автор численних текстів, що містили проекти і роз’яснення щодо форм діяльності і цілей демократичної опозиції.
Його багато разів заарештовували, 1977 року провів в ув’язненні три місяці. З 1977-го працював у редакції незалежного журналу “Критика”. З 1978-го – член Товариства наукових курсів, у 1977-1978 роках викладав у “Летючому університеті”, 1978 року неодноразово ставав об’єктом жорстоких нападів “активістів” Соціалістичного союзу польських студентів.
У липні-серпні 1980-го – один із організаторів системи інформації про страйки, з вересня 1980-го – радник “Солідарності” в Гданську, а згодом – Загальнопольської узгоджувальної комісії та Загальнопольської комісії “Солідарності”. Один із авторів стратегії дій “Солідарності”.
Інтернований 13 грудня 1981 року, 1982-го заарештований за звинуваченням у спробі повалення тогочасного ладу, 1984 року звільнений за амністією. Співпрацював з підпільними структурами “Солідарності” та підпільною пресою. 1988 року ввійшов до складу Громадського комітету при голові “Солідарності”, 1989-го брав участь у переговорах “круглого столу”.
З 1989 року – депутат сейму, член депутатських фракцій “Громадянський парламентський клуб”, партії “Демократичний союз”, партії “Унія свободи”. У 1989-1990 і в 1992-1993 рр. – міністр праці і соціальної політики. У 1991-1995 рр. – заступник голови партії “Демократичний союз”, згодом – партії “Унія свободи”. Організатор та учасник багатьох громадських акцій (наприклад, фонду “SOS”), спрямованих на пом’якшення наслідків економічних перетворень. 1995 року висувався кандидатом на посаду президента Польщі. Багато років очолював комісію сейму з питань нацменшин.
Нагороджений орденом Білого орла (1998 рік), французьким орденом Почесного легіону, німецьким Хрестом заслуги, українським орденом Ярослава Мудрого.
Львівська громада віддячила своєму землякові Яцеку Куроню статусом почесного громадянина та нагородою “Галицький лицар” і, нині, назвою площі.
