Фактично незвіданим для туристів, та й чого гріха таїти і для частини самих львів’ян районом міста залишається Персенківка. Ця місцевість у Сихівському районі міста на перший погляд не може містити в собі нічого цікавого чи туристично привабливого. Проте як це часто буває, перший погляд завжди буває оманливим. У цьому районі розташовано один з призабутих львівських монастирів про який в силу цілої низки обставин більшість навіть не здогадується. Сьогодні, ми пропонуємо вам поглянути на історію монастиря кармелітів босих на Персенківці – однієї з найцікавіших та водночас найзагадковіших святинь нашого міста.
Перебування кармелітів босих у Львові має багату історію і з ними пов’язані ціла низка святинь у Львові. Наприкінці XVIII століття, внаслідок секуляризаційних заходів австрійської влади, монастир, який знаходився на сучасній вулиці Винниченка було закрито. Спроби відновити монастир почалися у міжвоєнний період. Оскільки повернути втрачені приміщення було фактично неможливо (вони були передані ордену студитів), було прийнято рішення почати будівництво нового приміщення монастиря. Почали реалізовувати проект на початку 1930-х років.
Саме 1930 року Антоній Фощинський звернувся до магістрату з пропозицією придбати кілька моргів землі на Персенківці. Кармеліти прагнули придбати ділянку яка розташовувалась орієнтовно між залізничною колією та іподромом. Внаслідок певних протиріч з міською владою, землю вдалося придбати лише у 1931 році. Ділянка площею трохи меншою 2 гектарів, була розташована на куті Персенківки і вулиці Освічої. Оплата за землю розтягнулась на довгі 5 років і остаточно ділянка перейшла у власність кармелітів лише у 1936 році, коли сама будівля монастиря була уже частково збудовано і роботи були в розпалі.
За будівництво комплексу споруд взялась «Спілка архітекторів Людоміла Гюрковича і Станіслава Маліни». Проект храмового комплексу розробив Людоміл Гюркович. До нашого часу збереглись оригінали проекту, які датуються 1932 роком і вони підписані Грюковичем, тому питання авторства будівлі вирішується досить однозначно. Керівником будівництва було призначено Володимира Ващишина. Проектна вартість будівництва монастиря становила 470 тисяч злотих – досить значна на той час сума.
Нам відомо, що на початку квітня 1932 року почато роботи із спорудження будівлі. Було закладено фундамент, відведено водопровід, налагоджено постачання будівельних матеріалів. Було залучено кілька десятків робітників, здебільшого з числа безробітних львів’ян. До серпня 1932 року уже було споруджено два поверхи монастиря, з чого можна зробити висновок, що будівництво просувалось досить активно. Проте не обходилось без прикрих конфліктів та непорозумінь. Так, ще у червні міська влада Львова вимагала припинити будівництво, оскільки на той час ще не були отримані усі необхідні дозволи. Згодом, роботи відновили, але проект було дещо змінено через протести власника сусідньої земельної ділянки у якого будівництво запроектованої високої вежі викликало певне занепокоєння. У вересні знову почалися труднощі, будівельний майданчик було навіть взято під поліційну варту і лише особисте втручання львівського католицького архієпископа Болеслава Твардовського та президента міста дозволили відновити спорудження монастиря. Тим не менш, офіційний дозвіл на будівництво, було видано лише на початку 1933 року.
У лютому 1933 року, уже згаданий Болеслав Твардовський вирішив символічно підтримати спорудження храму. Так, ним було освячено перший камінь символічної каплиці. Проте й надалі спорудження монастиря супроводжували не надто приємні події. У червні 1933 року, підвали будівлі затопила вода. Проблему вирішили лише у серпні, коли воду відкачали, а каналізацію монастиря з’єднали з міською каналізаційною системою. Будівництво тривало. У травні 1934 року у монастир провели електрику, а у 1935 році було викуплено сусідні земельні ділянки у їх власників. У монастир було проведено телефон. Кармеліти домовились з міською владою навіть про будівництво дороги до монастиря.
У 1936 році новим настоятелем монастиря став отець Григорій (Болеслав Садовський), котрий зайнявся активною діяльністю зі збирання коштів на завершення будівництва. Прикметно, що до його складу входила міська верхівка Львова, на чолі з президентом міста Станіславом Островським. Так, у травні 1937 року відбувся благодійний концерт для збору коштів на завершення будівництва. 16 липня 1938 року, на свято Матері Божої Шкаплерної, архієпископ Болеслав Твардовський у присутності представників церковної та міської влади освятив костел. Згодом його було електрифіковано.
Завершенню будівельних робіт та повноцінній експлуатації монастиря завадила ІІ Світова війна. У 1939-1944 роках, відбулися певні перебудови у самому монастирі. Приміщення використовували з військовою метою. Після того, як кармеліти полишили Львів у 1946 році, приміщення монастиря перетворили на магазин і станцію технічного обслуговування. Згодом, його приміщення передали Львівському автобусному заводу.
Сучасна доля цієї унікальної будівлі викликає значне занепокоєння. Останні роки комплекс невпинно руйнується і перебуває під загрозою знищення. Очевидно, що оптимальним варіантом було б відновлення як самої будівлі, так і її сакральних функцій, проте на превеликий жаль, видається що теперішній міській владі Львова це непотрібно. Збереження історичних пам’яток не здатне принести такі фінансові дивіденди як чергова кітчева ресторація у центрі міста, який уже давно перетворили на суцільний пивбар і громадську їдальню. Тому, лише активна позиція громади міста могла б врятувати костел і монастир – справжні пам’ятки старого Львова. Львова, який ми щоденно невпинно втрачаємо.
Віктор ГУМЕННИЙ
