Дивись, – кажу я своєму чоловікові – ось це треба зробити так. І не залишай тарілки в раковині. І так, ти знову забув подзвонити з приводу ремонту.
Кажу і з жахом ловлю себе на думці, що саме ця тональність мені найбільше не подобається в стосунках моїх батьків. І ніколи не подобалася. Але я себе веду точно так само, як і моя мама. Відчуваю відповідальність за все, що відбувається зі своєю сім’єю і дозволяю собі робити зауваження власному чоловікові, скеровувати його дії, виховувати і заохочувати.
Ймовірно, так само поводилася і моя бабуся. Дід загинув до мого народження і я не знаю, як там було у них. Бабуся тільки завжди говорила, що чоловік у неї був золотий – ні голосу не підвищував на неї, ні руки не піднімав. У той час і в тих умовах – так, це був майже рай.
А чому ми (не всі, звичайно, але я таке спостерігаю в стосунках багатьох пар) сприймаємо своїх чоловіків як нерозумних дітей? І майже упевнені в тому, що без нас вони точно пропадуть?
Моя мама, наприклад, свято переконана, що якби вона поїхала з дому на кілька днів, то тата б точно «кури загребли».
Вона їхала, до речі. Тато прекрасно себе почував, в будинку прибирав, їжу готував і відпочивав від постійного і тотального контролю.
– А ти подзвонив, а ти запитав, а ти не забув? – транслюю я нескінченні питання через океан своєму чоловікові.
Він подзвонив. Запитав. Не забув.
І я в черговий раз даю собі страшні клятви не вести себе як ідіотка.
І я розумію, що контроль – це класична маніпуляція. Мені соромно, але я майже з полегшенням сприймаю «лажі» рідних, щоб потім, ніби мимохідь, повідомити: – А ось послухалися б мене! А я ж говорила!
Знали б ви, як я з цим борюся! Як безуспішно я з цим борюся!
Звідки, ну звідки ось це: а ти не забув винести сміття? чому не заплатив комунальні, треба було ще вчора? бери ту сорочку, яку я попрасувала та інші-інші дурниці??????
Я тут про типу нормальні відносини. Без крайнощів, без патологій.
Чому ми сором’язливо обходимо стороною тему жіночого диктату в сім’ях? Так, війни викошували чоловіків, жінкам доводилося керувати, приймати рішення, тримати сім’ї в їжакових рукавицях та інше.
Так, травми поколінь найчастіше передають жінки. Читаю про це постійно.
І ось ці анекдоти: « Дорогий, ти привів з садка не нашу дитину! А яка різниця, його ж знову вранці в садок відводити!»
Жарти краще за будь-яку літературу відображають нашу сумну дійсність…
І чоловіки-невротики навколо. Вони йдуть на війну, будують бізнеси і дороги, заробляють гроші і авторитет, а вдома ми їм кричимо з порога: « Якщо я не нагадаю, ти сміття ніколи не винесеш! Ну й інші дурниці вигукуємо».
Ти можеш скільки завгодно усвідомлювати неправильність своїх дій і слів, але дуже складно перебудовувати себе, працювати над собою, змінювати себе.
Дуже складно навчитися не отруювати життя собі і оточуючим.
Ми часто розмовляємо з чоловіком на ці теми. Промовляючи власне життя. І розуміючи, скільки «косяків» було допущено саме в стосунках. На усвідомлення банальних речей пішли роки. Накопичилися досвід і втома.
А все могло бути по-іншому. Якби перед очима були інші приклади. Якби в школі вчили відносин, вмінню розмовляти, запитувати, відчувати, розуміти потреби інших людей, не бути правим за всяку ціну. З логарифмами я ж так і не зіткнулася жодного разу… Читайте більше тут:
