Доводилось чути думку, що виховані та порядні люди мають не надто багато шансів потрапити до історії – вони живуть тихо і мирно, не мають проблем з законом, не фігурують у безглуздих конфліктах. Відтак, не так часто “світяться” та залишають відомості про себе. Не знаю, наскільки правдивою є дана гіпотеза і чи до всіх людей, всіх епох вона буде актуальною, але в випадку з нашим сьогоднішнім героєм, ця думка має сенс. Ян Коморніцький (Jan Komornicki) – авантюрист і бандит, який з’явився у Львові за нез’ясованих обставин. Він пив, перебивався тимчасовим служінням панам, регулярно чинив розбій. Але ми сьогодні знаємо про його існування. Чого не скажеш про імена багатьох порядних і фахових ремісників, які своєю рутинною та наполегливою працею приносили комфорт та радість у повсякдення жителів Львова того часу. Коморніцький натомість, згадується не тільки у міських книгах давнішого періоду, а про нього також оповідали у 30-х роках ХХ століття на шпальтах видання “Wschód”. Більше того, до цієї історії, на сайті Фотографії старого Львова, у ХХІ столітті вирішив звернутись Євген Гулюк.
У перших роках XVII століття у Львові з’явився такий собі Ян Коморніцький. Він походив з містечка Коморники (сьогодні Познанський повіт Великопольського воєводства), але звідки і яким чином опинився у Львові, пожовклі сторінки міських судових книг не говорять. Найімовірніше, що потрапив в околиці міста під час однієї з військових кампаній і вирішив тут осісти. Заробляв на життя різноробочим у міщан та шляхти, а коли роботи не було – запивав, раз-по-раз втрапляючи у конфліктні ситуації та порушуючи закон. У нетверезому стані його авантюризм виринав на поверхню, а самовладання поступалось неконтрольованим емоціям та жорстокості. Тому з ним ніхто не хотів мати справу: постраждалі від його кулаків люди та жертви вчинених ним грабежів та нападів воліли мовчати і не давати розголос інцидентам. Але з часом усьому приходить кінець. Так і тут.
1603 рік був в житті нашого героя дуже складним. Саме тоді найшла коса на камінь і нарешті з’явився той, хто не пробачив Коморніцькому образ. Ним став львівський міщанин, сідляр Петро (Piotr), який звинуватив Коморніцького у вчиненні насильства проти себе. Постраждалий оповідав, що коли прийшов до ратуші здати на обробку сукно, там також з’явився Коморніцький, який без причини вилаяв його образливими словами, а по тому і взагалі вдарив. Коли Петро спробував захищатись, Коморніцький схопив цеглу і вдарив нею постраждалого по лобі, від чого досі залишається рана, якою Петро і підтверджував свої слова та скаргу проти Коморніцького. Уряд уважно вислухав звинувачення, а по тому дав розпорядження арештувати Коморніцького і тримати його до розгляду справи у ратушній в’язниці. Розгляд справи перенесли на наступний день.
Другого дня Петро виклав свою скаргу на папері, закидаючи Коморніцькому “порушення громадського спокою та вчинення насильства”. Також коротко описав суть інциденту з Коморніцьким. Потім “випливла” ще одна скарга. Пан Ян Барановський (Jan Baranowski), ректор львівської школи, оскаржував Коморніцького у вбивстві студента Александра Ристковича (Aleksander Rystkowicz). Сказав, що студенти втрапили до бійки, від чого їх вберегти дуже важко, хоч він вже неодноразово намагався та постійно їх застерігав. У бійці Александра було поранено в ногу, але ректора запевнили, що через це зі студентом нічого страшного не трапиться. Тим не менше, незабаром він помер. Далі прийшли колеги Ристковича, які все бачили і також брали участь у бійці. Вони дали свідчення, з них випливло, що Рискович підпив і з шаблею у руці ходив вулицями міста. Тоді на нього натрапив Коморніцький з двома колегами. Один з них вдарив Рисковича по хребту, через що і виникла бійка. В процесі цього Коморницький стріляв і поранив студента. Колеги швидко понесли Рисковича на огляд, а авантюристи утекли з місця протистояння.
Далі в судовій залі з’явились аптекар Ян Швьонткович (Jan Świątkowicz) та цирульник Шимон (Szymon), які були свідками бійки між студентами та колегами Коморніцького. Обоє свідчили проти авантюриста. Також прийшли інші свідки, які говорили, що нахабний Коморніцький неодноразово вривався до них і вимагав частувати його горілкою. Один зі свідків навіть зазначив, що це було у таку ранню годину, що він відповів Коморніцькому, що той ще навіть не умивався, а вже вимагає випити. Коморніцький ніби хвалькувато відповів йому, що це не дуже рано і що він вже встиг 8 голів відрубати, а одну так сильно вдарив, що та на дві частини розкололась. Одна частина відлетіла в одну сторону, а друга в іншу.
Кількість повідомлень про злочини та порушення закону, інші негативні справи авантюриста лише збільшувалась. Комусь він грозив забрати коней і спалити фільварок, у іншого викрали з колегами шапку з соболя, по третьому стріляли, коли він під час нападу втік та заховався за дверима. Одним словом, мішок розв’язався і вслід за Петром про кривди заговорили і всі інші.
Сам Коморніцький якийсь час все заперечував. Що студента, бачив Бог, підстрелив не він, а колега Мньовський (Mniowski), що сідляру тільки відповідав, бо той першим його вдарив, а всі перераховані вище злочини також робили інші – навіть називав їхні прізвища. І може хтось йому і повірив, але не судді. Коморніцькому пригадали всі давніші і теперішні побиття, всі вчинені насильства, вбивства і крадіжки й засудили його до відсікання голови. Лише після прочитання остаточного рішення суддів, Коморніцький визнав свою вину у вчиненні злочинів і просив перенести кару на наступний день. Останнім його проханням було перепросити всіх, кого скривдив за час перебування у Львові. Дві останні особи, в чиїх руках перебував Коморніцький – це сповідник та кат.
Євген ГУЛЮК
