Йшов я на роботу і натрапив очима на цікаву жінку.
Її горда спина трималася рівно. Руки – у кишенях довгого плаща. Ноги нікуди не спішили, а чоловічі черевички із дитячою невимушеністю вгрузали у білий сніг. Зі спини – вона була схожа на рок-зірку, яка вільно собі кудись йшла.
Раптом вона зупинилася. Її зацікавив постер із фільмами, які крутитимуть у кінотеатрі. Я обійшов її і на мить побачив лице. Це обличчя виглядало, наче багато років вело війну за свободу своєї душі. Там ховалася якась невловима особливість, яка одразу привертала до себе увагу. Лице було далеко не першої свіжості, повне зморшок і змордоване алкоголем та ще хтозна-чим. Та це все були дурниці для неї. Бо видно було, що очі палали розумом і вільною волею, яку не кожен може зрозуміти. Особливо охоронець, який стояв збоку і курив. Він сміявся з неї, бо бачив у ній безхатька. А вона ж була у душі рок-зіркою, яка так само всміхалася із його короткого ланцюга, з яким той повненький сторож жив. Вона дихала свободою і творчістю, а він – сигаретами і роботою.
Я пішов далі, а ця свобідна жінка зникла у своїх невимушених мріях…
Білий сніг все падав і падав у засніженому Львові.
Люди кажуть, часом, ця цікава жінка просить гроші у центрі міста. Але з якою гідністю і шляхетністю вона це робить! Говорять, що її мова свідчить про добру освіту та вроджену інтелігентність. Та, видно, що ця щира свобода далася їй таки великою ціною…
Юра Мартинович
