У Львові вже два роки триває волонтерська ініціатива «Жива книга». У рамках якої молоде покоління має змогу поспілкуватися з українськими захисниками, аби з перших вуст дізнатися про те, якою насправді є війна і яка роль патріотизму у сучасному світі, інформує Дивись.info.
Коли народилася ідея такого проекту та хто став його Героям, ми розпитали у волонтера-психолога, практикуючого психолога Львівського художнього ліцею при ЛНАМ Світлани Булки.
«Ідея створення «Живої книги» народилася під час проведення 13-го мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docu Dais UA», який проводився у приміщенні Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», організатор – Центр правових та політичних досліджень «СІМ». На перегляди фільмів запрошувалися школярі міста. Організатор фестивалю Ніна Хома запропонувала мені у рамках фестивалю проводити зустрічі дітей з учасниками бойових дій, щоби розповісти їм: війна – це не романтика, не пригода, це – кров, смерть бойових побратимів, це – покалічені долі, спалені домівки; проводилися паралелі між шкільними комунікативними проблемами та стосунками між бойовими побратимами – відповідальність за тих, хто поряд та взаємопідтримка. Як волонтер-психолог, на той час я вже мала досвід роботи з нашими воїнами, а також є досвід роботи з дітьми шкільного віку – працюю практичним психологом у Львівському художньому ліцеї при ЛНАМ. Вирішила поєднати ці досвіди, і народилася ідея волонтерського проекту «Жива книга»: «Психологічний аспект військово- патріотичного виховання у навчальних закладах міста» – школах, ліцеях, ВНЗ. Це – проведення зустрічей учнівської та студентської молоді з учасників бойових дій за модерації психолога. Особливо ефективними такі зустрічі є з курсант Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, які пройшли через пекло війни та вирішили стати офіцерами, вони є елітою сучасної Української Армії. Такі зустрічі стали можливими за спряння кафедри Морально-психологічного забезпечення діяльності військ академії», – розповідає Світлана Булка.
І окреслює основні тези таких зустрічей.
- що відчуває солдат у бою (суворе випробування на міцність психічних та фізичних можливостей солдата, особливість першого бою); необхідність взаємопідтримки та взаємодопомоги;
- шкільні соціометричні дослідження: хвилюючий відсоток дітей неприйнятих, відкинутих, прояви агресії у школі; відносини між солдатами на війні, бойове побратимство;
- трепетне ставлення воїнів до своїх близьких;
- переосмислення ними життя, життєвих поглядів, порівняння світосприйняття до і
- після війни ( пізнання ціни слова, глибини людської самопожертви та ницості);
- уважне та доброзичливе ставлення до тих, чиї близькі на війні (шкільний стенд «Мій тато воює за Україну»);
- пояснення дітям психологічних термінів «флеш бек» та «тригер» (що може відбуватися із солдатом, коли він почує у мирному місті постріл петарди);
- волонтер у війні, сприйняття світу через «призму волонтерства»; чому волонтери стали «другою армією України»;
- що може зробити кожен з нас, щоби наблизити перемогу; феномен дитячого малюнку на війні
На думку психолога, такі зустрічі дають змогу побачити дітям війну очима солдата – молодого хлопця, який ще й сам нещодавно вчився у школі. Тобто зворотній зв`язок під час спілкування.
«Вони сприяють трансформації солдата у мирне життя, а діти мають вибір: або відсторонено споглядати за тим, що відбувається у країні, або, усвідомлюючи унікальність цього історичного моменту, намагатися бути активними, небайдужими, думати та аналізувати, адже найменша допомога – це частина великої справи, саме так ми усі разом зможемо здобути перемогу у цій страшній війні. На кожній ЖК наголошую дітям, для того, щоб життя у нашому суспільстві стало кращим, вони мають бути активними, мислячими, небайдужими, адже байдужість може бути інколи ефективнішою, ніж куля. Нема прощення байдужим, бо саме з їх мовчазної згоди перемагає зло. Патріотизм і гордість за свою країну, яка стала форпостом для цілої Європи, потрібно прививати з дитинства. Важливо, щоби у часи, коли триває глобальна гібридна інформаційна війна, діти навчилися критично мислити, «діагностувати» світ, у якому живуть, визначилися, як можуть змінювати своє життя, щоби змінити на краще світ довкола», – вважає Світлана Булка.
«Жива книга» є волонтерським проектом. Який проводився вже у двадцяти навчальних закладах, у деяких з них – двічі або ж навіть тричі.
«Кожна людина, яка з`являється у нашому житті чогось нас вчить, а солдат є дуже хорошим вчителем, адже там, «на нулі», усі відносини є справжніми, цінуються такі людські якості, як вірність, відданість, відповідальність за себе та того, хто поряд, «відмітається» все другорядне, незначне. Війна «дарує» нашим воїнам загострене відчуття справедливості, тому у житті «після війни» інколи буває непросто застосуватися до суспільства, яке орієнтоване на культ споживання, складно бути мотивованим при тотальній байдужості. Наші захисники є дуже чутливими до рівня підтримки громади. Доброзичливе середовище сприяє швидшій реінтеграції у мирне життя: це і вшанування наших захисників, і спільне горювання за загиблими. Але перед усім – це соціальні гарантії учасникам бойових дій та членам їх сімей. Військовослужбовці мають бути впевненими, що за жодних обставин держава не залишить їх напризволяще і забезпечить достойний рівень життя», – каже автор проекту.
Долучається «Жива книга» і до інших ініціатив, що мають на меті закарбувати в історії сучасні події, імена Героїв та їхні подвиги.
«Минулого року, коли проводили ЖК на історичному факультеті ЛНУ ім. І.Франка, звернувся до мене викладачі з проханням допомогти з організацією інтерв`ювання учасників бойових дій у рамках проекту «Університет і війна» ( домовлялася з ними про інтерв`ювання, наголошуючи, що їх історії є важливою частиною сучасної історії України, тому що саме вони сьогодні визначають майбутнє нашої держави). Потім з істориками – волонтерами Христиною Пікулицькою та Анастасією Кілар ми вийшли за рамки цього проекту, проводимо інтерв`ювання ширшого кола учасників бойових дій, в тому числі і курсантів академії, готуємо матеріал для публікації», – додає Світлана Булка.
І запевняє: «Жива книга» та інтерв`ювання є потужною мотивацією для воїнів, тому що вони мають змогу відчути, що є важливими не лише своєму близькому оточенню, а саме від них залежить доля нашої держави. Однак не всі військовослужбовці з самого початку сприймають ініціативу тепло.
«Цікавий випадок: один з курсантів, який був скептично спочатку налаштований стосовно інтерв`ювання, на наступний раз, коли ми інтерв`ювали його побратима, приніс нам солодощі та гарячий чай ( усі інтерв`ювання ми проводимо увечері або у вихідні дні). Для нас цей випадок був дуже зворушливим, цікаво спостерігати інколи, як змінюється ставлення воїнів, коли вони відчувають, наскільки важливими і цікавими є для нас. Головне у спілкуванні з учасниками бойових дій – це щирість, делікатність, необхідно «відчувати» людину. «Не нашкодь!» – це правило на усі часи та ситуації. На кожній ЖК я цитую генерала УПА Василя Кука: «Коли наші діти скажуть: «Для чого все це, мені і так добре?», – тоді наші вороги перемогли». Головна мета наших психологічних зустрічей – не допустити цього», – наголошує Світлана Булка.
