Час є науковим поняттям, що заслуговує більшого осмислення і вивчення, однак, незважаючи на досягнення в математичному моделюванні часу до ширших горизонтів в умовах, які я б назвав екстремальними, це поняття, що його ми ніколи не будемо в змозі належно зрозуміти.
Час – це не просто питання тривалості; час – це рух, переміщення, перетворення і зміна. Він не є статичним, аби відмічати його галочкою і не брати до уваги. Якщо ми розглянемо один з найвідоміших висновків з e=mc² – час є відносним – то це залежить від перспективи. Чорні діри, як голодні бегемоти-пожирачі матерії, можна вважати втратою часу. Дехто каже, що час летить, коли ми розважаємося, надаючи буденної достовірності ідеї про те, що час є відносним.
Існують межі часу в просторово-часовій сфері, так само як і в сфері нейрохімічної суб’єктивності. Час варіює в залежності від життєвого досвіду, сприйняття болю, фокусу уваги, думок чи їхньої відсутності. Медитація може зробити час безсенсовним. Бездумність до певної міри пожирає час, в той час як задоволення, наприклад, телевізійні фільми, часто є безглуздими, закінчуючись ще до того, як ми про це дізнаємося.
Книжки про самовдосконалення впевнено говорять про те, «як зробити, щоб час працював на вас»; те саме роблять радники з інвестиційних питань. Фізики і боги сміються, коли ми будуємо плани. Одні кажуть, що вся матерія є, по суті, незмінною, інші – що тіла відновлюють молекулярно, та більшість погоджується, що ні матерія, ні енергія не створюються і не знищуються. З 1662 р. ми благаємо про безсмертя при допомозі надгробної молитви – «попіл до попелу, прах до праху» – тож всі ми циркулюватимемо в цьому безконечному повторенні. Час виступає козирем у кожній грі.
Як свідомість змінюється з часом? Непрогнозована морфологія вашого світу і вашого тіла є коротким проблиском. Ми боремося з часом, намагаємось здолати гравітацію, що завжди прагне нас поховати, ми пливемо проти течії загальноприйнятої житейської мудрості; ми шаленіємо через байдужі сили космосу, аморального тирана, яким є сам час.
Утім, час також дарує нам життя. Він уможливлює зростання поділом клітин – складні структури утворюються протягом мільярдів років шляхом шаблонного розвитку адаптивних змін; нові структури відтворюються шляхом генетичного програмування і хромосомних мутацій. Час дає нашому життю генетичну точність відтворення, а також приносить на вечірку патефон.
Чи є матерія споріднена з часом, хоча б віддалено? Матерія нерозривно пов’язана з часом у стосунку «причина і наслідок», «наслідок і причина»; час від часу квантовий світ поводиться так, як мав би поводитися чемний хлопчик.
Тривалість життя залежить від часу, геологія залежить від часу, вулканічний танець живота і рельєфні каньйони є нічим іншим, ніж вишуканими вигинами часу, матерії та енергії, які танцюють в своєрідному уповільненому ритмі. Каньйони Сіону, кратери на нашому Місяці, діточе народження Кракатау, гіганта, який зроджується з лона моря, – всі дива часу, що є не менш вражаючими попри те, що ми їх розуміємо частково.
Час є найвищим суддею, та можливо, не найкращим співрозмовником. Він є тугодумом. Кожен з нас є одружений з часом; розлучення неможливе. Думки, які з плином часу повторюються, є частиною природного дару, даного нам всесвітом. Ми маємо здатність концентрувати існуючий механізм і неврологічну формацію нашого мозку при допомозі регулярного борюкання з кросвордами з Sunday New York Times – такі замудрені заняття зберігають наш розум гнучким і еластичним.
Дзен-медитація, циклічне дихання, йога, тантра – все це шляхи вигулювання часу, хоча врешті-решт час, можливо, тримає поводок і невмолимо веде нас до кінця, що його ми з усіх сил намагаємося уникнути. Час є деспотичним продавцем квитків в існування, фокусником за завісою, ляльководом.
Час також керує мистецтвами. Якщо ви не витримуєте темпу за ударником, ви вилітаєте з музичної групи. Катарсистична трансцендентність музики корениться в розмірі, ритмі, повторенні, лейтмотиві, кульмінації – час є ключем до того, що робить музику особливо проникливою. Поміркуймо про електронну музику. Ритм ударних легко квантизувати, підлаштувати до цілком фіксованого математичного ритму, але ефект є нелюдським, роботизованим; звук ударних, здається, б’є вас по голові, як похмілля. Саме перетин часу і людської тлінності спричиняє те, що кожен хоче усміхатися і танцювати, відчути свій шматок ритму.
Якою б не була власне сфера впливу часу, ясно, що вона є поза межами людського обчислення. Час є богоподібним; він є поза нашими межами пізнання і невіддільним від більшої частини життя. Либонь, вічне життя було би менш цінне, ніж скінченне, і саме тому що ми складаємо наші голови під поступом часу, ми здатні відчути радість життя, якщо ми її взагалі відчуваємо. Все добре приходить до тих, хто чекає, як каже інша приказка, і я стверджую, що час – хоча ми живемо у ньому щодня і вмираємо в ньому з побажанням «спи спокійно» – є поняттям водночас загадковим і буденним, свіжим і затертим. Наше розуміння часу ніколи не буде повним.
Dustin Yellin
It’s About Time
Edge, 2017
Зреферувала Галина Грабовська
