Хоч Львів і козацтво, на загал, знаходились на різних “материках” нашої галактики, окремі елементи “гопака” доносились і до нашого міста. Говорю зараз зовсім не про довжелезний список вихідців з Львівщини серед козацтва і навіть не про “козаків-миротворців”, які під проводом Богдана Хмельницького “героїчно” штурмували місто. Маю на увазі події менш відомі (може навіть напівлегендарні), що забарвлені у незвичний для козаків відтінок офіціозу та легітимності. Уявіть собі картину: 1700 чубатих і голопузих (мабуть таки без голопузих) козаків вільно походжають площею Ринок, виблискуючи навсібіч то гострою зброєю, то грайливою усмішкою; на них дивляться, їм дивуються і всі вони вірні королю Речі Посполитої (або “не вірні, але віддані”, доки у кишені є гроші). Як таке можливо, дивимось нижче.
Біографію князя та козацького отамана Кирика (Кирила, Костянтина) Ружинського складно розказати без сократівського принципу “я знаю тільки те, що нічого не знаю”. Точно невідомо ні де він народився, ні коли саме це відбулося. Більш-менш говорити можна хіба про його родину та окремі кар’єрні здобутки – і то на основі фрагментарних та неповних згадок. Між останніми є одна, яка стосується історії Львова – про нібито коротеньке перебування цього отамана та черкаського підстарости у нашому місті. Перебування коротке, але помпезне і грандіозне.
Кирик Ружинський зробив кар’єру на службі у короля і Речі Посполитої. Саме за ці заслуги він і отримав від Стефана Баторія у 1581 році у довічне користування Котельню (сьогодні с. Стара Котельня Андрушівського району Житомирської області). Апетит, як відомо, приходить під час їжі. Так і тут. Очевидно, отримавши одне володіння, Ружинському захотілося ще. Як наслідок, він опиняється у епіцентрі майнових суперечок і вбиває свого опонента. За однією з версій, намагання уникнути відповідальності за цю дію і стало причиною його втечі на Січ. Десь у період між 1585 та 1587 роками наш герой розпочав “нове життя”.
Обраний шлях не передбачав багато варіантів стосовно того, як жити далі. Ружинський, як і його брати (особливо Богдан), бере активну участь у боротьбі з турками та татарами. З ними він мав давні особисті порахунки. Коли Ружинський перебував у справах і не був вдома, останні напали на його володіння. Як наслідок, багато майна було знищено. Згоріла тоді і перша дружина політика, княгиня Євдокія Куневська. Що цікаво, у полон ніби було взято і дружину Богдана Ружинського, що і вилилось у особливу войовничість останнього. Через це йому приписують, ніби князь не тільки здійснював регулярні походи проти татар – у пошуках коханої, а й постійно носив чорний одяг. Де тут правда, а де дія традиційного для опису козацько-татарської тематики топосу, сказати до кінця важко.
Але повернемось до Кирика Ружинського, адже тут і починається найцікавіше. Видатний український історик Іван Крип’якевич вважав, що доля цієї людини має прямий стосунок до міста Львова. Хоч науковець і не вказував, що Ружинський імовірно був пов’язаний з Львівським братством, але описував участь того у гулянні кілька сотень років тому на вулицях міста. У 1588 році, за Крип’якевичем, на площі Ринок відбувалось грандіозне святкування з нагоди коронації правителя Речі Посполитої Зиґмунда ІІІ. Аж 1700 козаків на чолі з Ружинським тоді були учасниками цього дійства. Це ніби частина війська, на яке Зиґмунд ІІІ опирався у боротьбі за корону. Місто “приймало” козаків вином, а ті віддячували “своїм обичаєм густою стрільбою”.
На цьому пригоди Кирика Ружинського не завершились. Кількома роками пізніше він очолив загін королівських військ, що на Київщині боролись проти повстанців Северина Наливайка. При цьому, був настільки жорстким і наполегливим у своїх діях, що його зайвий раз мусив стримувати Станіслав Жолкевський. По ходу цієї кампанії, Ружинський підтримував інтенсивні контакти з іншим лідером повстанців – Матвієм Шаулою. Але це не завадило йому у квітні 1596 року розбити останнього під Білою Церквою. Ця подію мала вплив і на загальний хід кампанії.
Коли до Кирика Ружинського прийшла смерть, достеменно невідомо. Інколи зустрічається 1599 рік, часом 1601. Поховано його було у церкві в Котельні. До того моменту він встиг одружитись вдруге – з Ядвігою Хвальчевською. Окрім тонесенького сліду в історії (часточка якого імовірно припадає і на Львів), Ружинський залишив після себе сина. Роман Ружинський, як і батько, був військовим та полководцем, боровся проти рокошу Міколая Зебжидовського, був учасником політичних афер Лжедмитрія ІІ.
Євген ГУЛЮК
