Незнання зазвичай зображується як небажаний стан розуму, і поняття умисного незнання може здивувати. Однак люди часто вибирають незнання, демонструючи негативну цікавість – всупереч таким поняттям, як неcприйняття неоднозначності, базова потреба у достовірності та байєсівський принцип повноти доказів. Така поведінка контрастує також і з типовим переконанням у тому, що завжди чим більше знань і даних, тим краще – переконання, висловлюване в різних формах від Аристотеля («Всі люди за природою своєю хочуть знати») до національних програм спостереження, походить від погляду на людей як на інформаїдів (informavores, людина, головною функцією якої є споживання інформації — Z).
Умисне незнання може бути визначене як вольове рішення не знати відповідь на питання особистих інтересів, навіть якщо відповідь безкоштовна, тобто без витрат на пошук. Ця концепція відрізняється від тієї, яку вивчає аґнотологія чи соціологія невігластва, де досліджується систематичне продукування іґноранції, викривляючи, приховуючи і розмиваючи знання – як у випадку спроб тютюнової індустрії тримати людей в невіданні щодо доказів онкологічних наслідків раку. На відміну від цього, навмисне незнання не нав’язується третіми особами, воно самовибране. Але чому ж люди не хочуть знати? Нечисленні наявні дослідження і ще менше число пояснень припускають щонайменше чотири мотиви.
По-перше, щоб уникнути потенційно поганих новин, особливо якщо не існує жодних ліків чи інших профілактичних заходів. За грецькою міфологією, Аполлон дарував Кассандрі силу передбачати майбутнє, але додав прокляття, щоб у її пророцтва ніколи не вірили. Кассандра провіщала падіння Трої, смерть свого батька і вбивство її самої; очікування майбутніх страхіть стало джерелом нескінченного болю. Технологічний прогрес неухильно відсуває в напрямі до Кассандрової сили лінію між тим, що ми не можемо і що можем знати. Коли один із першовідкривачів ДНК Джеймс Ватсон секвенував свій повний геном, то обумовив, що наявність у ньому генотипу ApoE4, який вказує на ризик хвороби Альцгеймера, має бути і прихована від нього, і видалена з опублікованої послідовності його геному. Дослідники стверджують, що виявили біомаркери, які прогнозують, коли людина найімовірніше помре і з якої причини, в той час як інші стверджують, що можуть передбачити, чи закінчиться шлюб розлученням. Але чи хочете ви знати дату своєї смерті? Чи хочете вже зараз радитися з адвокатом щодо розлучення? Кілька доступних досліджень показують, що 85-90% населення не хочуть знати про деталі своєї смерті і про стабільність шлюбу. Однак, на відміну від прокляття щодо дару Кассандри передбачати майбутнє, технологічний прогрес означає, що ми все частіше будемо самі вирішувати, наскільки хочемо передбачати.
Другий мотив – щоби зберегти сюрприз та інтригу. В різних країнах приблизно 30-40% батьків не хочуть знати стать своєї майбутньої дитини навіть після передпологового УЗД чи амніоцентезу. Для цих батьків знання відповіді руйнує приємне їм відчуття сюрпризу, почуття, яке, як їм виглядає, переважує вигоду знати і можливість краще планувати заздалегідь.
Третій мотив полягає у тому, щоби стратегічно отримати користь від незнання, як то було запропоновано економістом Томасом Шеллінґом в 1950-х. Прикладом є дилема курки (відома також як гра “яструби і голуби”): люди, що йдуть по вулиці і дивляться у свої смартфони, іґнорують можливість зіткнення, тим самим змушуючи інших виконувати цю роботу бути уважними. Аналогічно було доведено, що з моменту кризи 2008 року банкіри та політики стратегічно демонстрували сліпоту, щоб іґнорувати ризики, які вони продовжували нести, і гальмували ефективне реформування.
Нарешті, умисне незнання використовується як інструмент забезпечення справедливості та неупередженості. Як богиня Юстиція, яку часто зображують із зав’язаними очима, багато судів США не допускають доказів судимості обвинуваченого. Ідея полягає в тому, що присяжні повинні не знати про попередні злочини, щоб досягти неупередженого вердикту. Роулзова «завіса невідання» — ще одна форма незнання в служінні справедливості.
Однак, незважаючи на таке розуміння, феномен умисного незнання значною мірою розглядається як курйоз. Наука і наукова фантастика возвеличують цінність передбачення і повних знань, отриманих за допомогою аналітики Біґ-дата, точної медицини чи програми спостережень, і це практично не квесціонується. Однак, як і у випадку Кассандри, знання майбутнього не може відповідати емоційній конституції кожної людини. А як саме ми вибираємо між бажанням знати і не знати – це тема, яка потребує більшої наукової уваги і глибшого зацікавлення.
Ґерд Ґіґеренцер, психолог; директор Центру адаптивної поведінки і пізнання в Інституті розвитку людини Макса Планка в Берліні
