Чому ідею не можна довго тримати при собі без реалізації? Чим відрізняється благодійність від милостині? Чому українці схожі на крабів у відрі? Як стратегічне мислення допомагає рухатися вперед? Навіщо підприємцям шукати шлях до смартфону свого споживача? Про це і не тільки розповідав Олег Малкін, генеральний директор фінансово-соціальної мережі нового покоління WIDE.Up, під час бізнес-сніданку, організованого юридичною компанією HD Partners («Ейч.Ді.Партнерз»). Tvoemisto.tv занотувало найцікавіше.
ФОТО: BUSINESSUA.COM, STYLE4MAN.COM , YZNAJ.COM, FACEBOOK
Я єврей, який живе в Україні, який мігрував та повернувся, бо вирішив, що мій обов’язок – спробувати змінити цю країну. Шість років я займаюсь благодійністю. Ми зробили благодійний фонд, який працює і до сьогодні. Ми займались будівництвом дитячих майданчиків, забезпечували медобладнанням кардіоцентри в Україні. Це все приносило задоволення. Я спробував за цей час чимало: був і поштарем, і радіоведучим, а не лише банкіром.
Чому ідею не варто довго тримати при собі
У нас в країні, якщо комусь приходить якась ідея, ми стараємось її тримати при собі й нікому не розказувати. Потім намагаємось реалізувати, а виявляється, що вона нікому вже не потрібна. Бо ідея вирішувала індивідуальну проблему, а ринку вона не потрібна.
Наприклад, у Європі працює модель стартапів. Ти йдеш до інвесторів з ідеєю. Вони збираються, обговорюють… І якщо ідея хороша – тобі дають перший транш для реалізації. Ніхто не краде твою ідею. Я був у Силіконовій Долині і зрозумів, що з інвесторами зі Східної Європи справи мати не можна. Вони мислять як бідняки. Це стосується всіх нас. Ми думаємо як люди, у яких нема грошей.
Чому українці – як краби у відрі
Йдеться про ефект крабів: коли краб є один у відрі, то він може легко з нього вибратись. Як тільки їх більше – вони починають тягти один одного вниз. Оце і є «made in Ukraine». Замість того, щоб робити, як всі діаспори (якщо один хоче вибратись – його підштовхувати, щоб він потім витягнув інших), то у нас інакше – успіх має бути подавлений. Це проблема, із якою треба боротись. Реальність, яка нас оточує – ворожа. Психологію людей навколо потрібно змінювати.
Для того, щоб нам піднятись наверх, необхідно, щоб і реальність навколо нас піднімалась. Середній клас потрібно формувати, щоб з його допомогою тримався бізнес. Не можна побудувати велику корпорацію на бідних споживачах. Рано чи пізно тебе або знімуть з гори, або перестануть купувати твої товари.
Не треба боятися просити
Ми боїмося просити, бо звикли чути відмову у відповідь. А просити треба. Не варто цього боятись. Особливо, коли прохання передбачає «win-win» – перемогу для обох.
Існує так званий «ефект Бенджаміна Франкліна»: йому треба було заручитись підтримкою людини, яка його не любила. Ідея в тому, що людина, яка колись тобі зробила послугу, більш радо зробить її ще раз, аніж той, хто тобі щось винен.
Якщо ви хочете заручитись довірою кого-небудь – зверніться до цієї людини з чимось, що йому не буде важко. Імовірність того, що він виконає ваше прохання ще раз, збільшується в рази. Це психологія людини: ти починаєш краще ставитися до людини, якій допоміг.
Про лінощі як смертний гріх
Лінь не є смертним гріхом у нас. Але мала би бути. Ми вміємо задовольнятись малим, не маємо чіткого розуміння, куди йти і як зростати. І тому можемо собі дозволити нічого не робити. А насправді час, який ми витрачаємо на вдоволення малим, можна було б витратити на себе.
Самомотивація – це те, чого всім нам не вистачає. Треба навчитись мотивувати себе самостійно. Пам’ятати, що у добі завжди є час, який можна інвестувати в себе.
Про стратегічне мислення та «ікігай»
Інновації – це добре, але треба навчитись мислити стратегічно. Для цього варто навчитись ставити собі цілі. Ціль – це не те, що ти маєш сьогодні, це те, до того ти йдеш. Проблема у тому, що ми не вміємо робити перепланування. Ми дійшли до цілі і думаємо: «Вау! Ми тут! Це наша фінальна точка». Фінальна точка – це хрест на кладовищі. Треба вміти ставити собі цілі наперед. Планувати завжди треба багато, бо реалізовується лише мала частина.
У японців є слово «ікігай» – це стан, у якому перебуває людина, коли вона займається своєю улюбленою справою. Вона отримує за це гроші і робить те, що потрібно іншим людям. До того ж «ікігай» у кожного може бути свій. Головне, що це стан, в якому ми маємо перебувати упродовж усього життя. Це емоційний стан потоку, в якому людина може адекватно приймати реальність і рухатись вперед.
Також ми боїмося кидати. Візьміть все, що можна взяти, викиньте решту і не бійтесь рухатись вперед. У житті часто бувають поразки, головне – не боятись починати спочатку. У нас немає цієї культури. У світі все інакше: ти збанкрутував, оклигав і почав нову справу.
Чому важливо потрапити до смартфону свого споживача
Є загальні тренди, про які варто було б говорити: це плаский світ, цифрова економіка, «уберизація» економіки. До прикладу Uber – це американська корпорація, яка коштує сьогодні 60 млрд доларів, але не має жодної машини таксі. Це просто сервіс у вас на мобільному телефоні. Це і є «уберизація» економіки, коли базові сервіси можна «упакувати» у додаток для телефону. Адже більшість населення має смартфон. Загалом, мобільний телефон дуже сильно змінив парадигму комунікації з клієнтом.
Останні три роки я намагався пояснити банкірам те, що мобільний банк – це не додаток з усіма банківськими сервісами у мобільному телефоні. Коли створили перші машини, у них заміть керма був румпель (палиця для керування у човні). Це спричинило те, що авто не купували. Будь-яка спроба перенести офф-лайн технології в он-лайн у чистому вигляді – це технологічний румпель. Поки ми це не зрозуміємо, просте перенесення ваших сервісів он-лайн не збільшить ваші продажі.
Кожна важлива компанія хоче опинитись поруч зі своїм споживачем – у його мобільному. Якщо ви не опинитесь у найближчі три роки у мобільному свого споживача, то ви туди вже ніколи не потрапите.
В Україні займаються благодійністю менше 5% людей
Ще одна проблема – коли бізнесмени, які починають більше заробляти, купують багато дорогих речей. Так, ніби «завтра» не настане. Усе в житті, що приходить до нас з надлишком – це аванс. Рано чи пізно за нього доведеться платити. Про це не треба забувати, якщо вам щось дається з надлишком – вкладайте це в себе.
Читайте також: Олег Малкін: Наступний найбільший банк у світі не матиме ліцензії
Окрім того, ми не вміємо переживати, співчувати. Ми думаємо, що благодійність – це річ, яка не пов’язана з бізнесом, але це не так. Підприємець, який готовий вкладати у вас – це людина, яка готова легко розставатись із грішми. Це по суті меценат, який займається благодійністю. Ми все звикли міряти грошима. Але коли їх стає вдосталь, ти починаєш розуміти, що не завжди повернення інвестицій грішми – це саме те, що тобі найбільше потрібно. Благодійність і дух підприємництва – це схожі речі. Однак в Україні менше 5% осіб займаються благодійністю.
Не треба плутати милостиню і благодійність: коли ви даєте гроші прошаку на вулиці – це милостиня – ви відкуповуєтесь від проблеми. Благодійність – це те, що ви робите регулярно. Якщо ми думаємо, що нам може бути добре, коли усім навколо погано, – це утопія. Захід через це пройшов. Не може бути олігархії з бідністю. Поки не буде середнього класу, не буде ривка вперед.
Чому українцям варто змінити світогляд
Україна не безнадійно відстала від цього всього. Треба вирішити, чого ми хочемо і куди йдемо. Це питання до кожного. І кожен хоче хорошого життя, але не кожен готовий для того щось робити.
Бізнес по-українськи – це коли ти йдеш до когось із ідеєю, ті, хто тебе слухають, кажуть: «Добре, робим разом». Ти виходиш, а вони говорять собі: «Ми зараз це зробимо самі, дешевше і краще». За три місяці вони розуміють, що зробити того не можуть і йдуть до тебе, а ти їм відмовляєш. У США, коли ти приходиш до когось з ідею, вони розуміють, що ти цією ідеєю живеш, тому вони готові її фінансувати.
Треба змінити світогляд, перестати думати про те, що ви живете в іншій реальності. Насправді треба було б зробити великий екскурсійний автобус на 40 мільйонів людей і вивезти всю країну, просто показати для порівняння. Я вісім років не був у США. І коли нещодавно туди прилетів, то здивувався. Там нічого вражаючого немає, але є розуміння людей того, що світ великий, і є віра у те, що ти можеш вирішити будь-яке завдання і немає нічого нереального.
