Помітно, що сучасній шкільній та університетській освіті часто бракує публічності та практичної прив’язки. Нікому насправді не потрібні “мертві знання”, закинуті і запилені склади з дат, термінів і імен у головах, які учні або студенти не вміють застосовувати. І наведена вище проблема виглядає особливо відчутною в світлі того, що раніше ці знання вміли пускати в хід і навчали цьому паралельно з вивченням самих дат, термінів і імен. Скажімо, навіть єзуїти, які не вчились, аби вчитись, а вчились, аби жити. Їхня навчальна система не готувала енциклопедистів для базару, а ораторів, правників, церковних і державних діячів. Частиною цього були і музичні бурси, які існували при кількох колегіумах. Мали свою музичну бурсу і львівські єзуїти. Про деякі нюанси її роботи зараз і поговоримо.
Заняття в попередні століття. Фото з subject.com.ua
Бурса музикантів, відома в той час як bursae musicorum, мала кілька одежин водночас. Для одних вона була можливістю навчитись грати на музичних інструментах, опанувати техніки співу, а також вивчити ноти, тоді як інші, таким чином, отримували шанс здійснювати музично-хоровий супровід богослужінь та урочистостей, які проводив орден і навіть місто на найвищому професійному рівні. Відтак, бурса музикантів була органічною складовою культурного життя єзуїтського осередку Львова та самого міста.
Єзуїти. Фото з magis2016.org
Хто міг навчатись у бурсі музикантів єзуїтів і як загалом там виглядало навчання? Зрозуміло, що відбирали на навчання учнів, які мали певні музичні здібності. Інша бажана характеристика – походження з незаможної родини. Ті, хто пройшли відбір, належали до першої категорії учнів музичної бурси. Їхнім основним завданням було присвятити три роки власного життя навчанню гри на музичних інструментах, а також опануванню технологій співу. Зробити це вони могли на безоплатній основі.
Навчальний процес в попередні століття. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Хто зумів подолати три роки навчання, переходив до другої категорії персоналу музичної бурси. Тут йде мова про тих, хто віддавав закладу данину за безкоштовне навчання і мав протягом наступних трьох років навчати музичному мистецтву своїх наступників. Робити це він мав на цілком безоплатній основі. І лише після відпрацювання цих трьох років, викладач міг або залишитись працювати в музичній бурсі за гроші, або ж покинути її і зайнятись власною карєрою та пошуками себе.
Твір про музичне мистецтво віленських єзуїтів. Фото з https://uk.wikipedia.org
Цікаво поглянути на статус бурс музикантів стосовно колегіуму загалом. Адже бурси мали відносну автономію, що виражалось наявністю власного керівництва і незалежного фінансування. Їхні лідери мали власну титулатуру і в вирішенні питань цієї інституції не завжди залежали від керівництва колегіуму загалом. Серед львівських очільників бурси музикантів відомими є імена вчителя граматики львівського колегіуму та “префекта хору” Якоба Васковіча, “префекта бурси музикантів” о. Базиліуса (Нозицького), “префекта музикантів” о. Петруса (Харлевського) і ін.
Костел і колегіум єзуїтів у Львові. Фото з kameniar.lnu.edu.ua
Стосовно фінансування бурси музикантів, то воно було сталим і фіксованим. Існувало кілька видів доходів, що слугували джерелом для фінансового “живлення” закладу. Перш за все, це певна сума зі сталого бюджету колегіуму. По-друге, це прибутки з землеволодінь. По-третє, милостиня. Таким чином, в період від 1655 до 1660 років бурса “з’їдала” по 480 флоринів щорічно. На початку 1660-х років ця сума вже досягнула позначки у 546 флоринів.
Ілюстрація навчального процесу минулих століть. Фото з tyzhden.ua
Подібні кошти в бурсу музикантів вкладались зовсім не даремно, адже музичний колектив був одним з важливих засобів зв’язку єзуїтів із зовнішнім світом, а водночас ще й непоганою саморекламою. Кожен публічний захід, на якому були присутні музиканти бурси єзуїтів – це також і підняття престижу та популярності єзуїтської освіти та ордену загалом. Про подібну орієнтацію єзуїтів на аудиторію, в якій певна роль була відведена і бурсі музикантів, вказує їхнє намагання проводити якнайбільше публічних дійств на великі свята – Різдво, Великдень і ін. Саме в такі дні до міста стікалось найбільше людей з різних околиць і це було чудовою нагодою заявити про себе.
Символ з “Ratio Studiorum” єзуїтів. Фото з library.lnu.edu.ua
Очевидно, заснована у 1620 році, львівська бурса музикантів єзуїтського колегіуму, виконала свою функцію популяризації освіти, яку надавали представники цього ордену. Діяльність цієї установи загалом, є хорошим прикладом і якісного надання закладом освітніх послуг і зразком хорошої самореклами.
Євген ГУЛЮК