Львівська родина вже чотирнадцять років запрошує за свій різдвяний стіл людей із інших регіонів та країн.
ФОТО: СТОРІНКА БАБЦІ ДОЗІ У FACEBOOK
Львівський режисер, кінодокументаліст, співробітник Українського католицького університету Петро Дідула – батько п’яти дітей. Він розповів Tvoemisto.tv про те, як Дідули святкують Різдво з мандрівниками.
Відтворення традиції, якою вона була в наших батьків і дідів, майже неможливе. Ми так чи інакше щось переосмислюємо. Скажімо, і ми з дружиною, коли були в Товаристві Лева, і наші діти – ходили вертепом по вулицях, перевдягалися. Але те, чим є вертеп для наших дітей, і який зміст вони в нього вкладають – це різні речі. Наприклад, вони відмовилися від ролі жида. Це вже про щось свідчить. Насправді вертеп – це не щось таке заскорузле, стале, з чіткими героями. Це нагода, форма творчості, форма прославляння Бога.
У нас завжди на Різдво є гості, які з різних причин подорожують. Все почалося в 2005 році з акції «Різдво разом». Був час Помаранчевої революції, коли всі зрозуміли, що прірва між Сходом і Заходом не уявна, а цілком реальна. І тоді студентське братство Українського католицького університету започаткувало акцію, в межах якої до Львова приїхало близько трьох тисяч молодих людей. І кілька з них зустріли Різдво з нашою сім’єю.
Вважається, що 6 січня потрібно вечеряти лише з найближчою родиною. І це той момент, коли традиція входить у суперечність із суттю та змістом. Для мене було дивно, що ми тоді, в 2005 році, не змогли прийняти ті півтори тисячі молодих людей зі Сходу в сім’ях. Переважна більшість ночувала по школах, парафіяльних будинках, готелях. А ціла історія Різдва має в собі наратив подорожі, переходу з місця до місця. Часом за формальними традиціями губиться справжній зміст.
Цього року ми очікуємо сирійську сім’ю з дітьми, яка має дуже важку історію, а зараз живе в центрі біженців. В нашій сім’ї ця традиція вже сильна – бути з людьми, які з тих чи інших причин в дорозі. Чи це дорога з їхнього вибору, чи з певних обставин, які склалися. Або це люди, які шукають чогось. Були молоді люди з Донецька, Луганська, Маріуполя. Люди, з якими ми познайомилися за нашим різдвяним столом впродовж останніх чотирнадцяти років, походять з усієї України.
Традиції важливі тим, що це певна гра, в якій розвивається наше спілкування. Ми вчимося жити разом. І ці традиції нам допомагають.
