Інформаційна безпека та гігієна в умовах гібридної війни.
Якщо будь-де у світі терористи захоплюють торгові чи бізнес-центри, чи перестають ці центри бути частиною міста чи держави, на території яких вони розміщені? Здавалося б, відповідь проста – не перестають. Що відбувається після того, як терористи захопили території та заручників? Переговори, підтримка заручників ззовні, план звільнення і власне сама операція звільнення – людей і території. Терористів знешкоджують або передають правосуддю.
Нікому в голову не приходить дискутувати про нові назви для захоплених будівель чи сумнівів, як називати злочинців та саму ситуацію. Відтак всі зосереджені на операції звільнення, а не визначення суті події. Чому в Україні, де частину території захопили злочинці, стільки дискусій з приводу того, як правильно назвати злочинців і кому це вигідно?
Інформаційна безпека та протидія спотворенню фактів стає топ-темою для світу
Вперше в історії Євросоюз, плануючи бюджет, передбачив видатки на боротьбу з російською пропагандою. А основними сумами витрат стали вирішення міграційної кризи та безпека. Звіти спецслужб США вперше оцінюють вплив «фейкових» або просто перекручених новин на президентські вибори. Найбільша соціальна мережа Фейсбук розробила спеціальний інструмент, що дозволить користувачам оцінити, скільки разів вони стали «жертвами» чи «інструментами» фабрики викривлення реальності. За даними Твіттер, участь в створенні та розповсюдженні «викривлених новин» з метою впливу на президентські вибори США брали 36 0000 ботів.
Відтак соцмережі розробляють інструменти, які б дозволили виявляти і блокувати «фейки» та «напівправду». І це не тільки забаганка самих мереж, це завдання, які перед ними ставлять в тому числі уряди країн.
Україна – відкритий полігон інформаційної війни
Україна стала відкритим полігоном інформаційної війни, яка готує, прикриває і оправдує силове втручання. Саме ці складові і стали основою «гібридної війни», коли на будь-яку подію в шулера є «козирна монтана», яку він через усі можливі канали оголошує істиною і зачищає згадки про попередні правила та події. Пам’ятаєте, як Остап Бендер вирішив справу з шахістом, який «всі ходи записував»? Вдарив і втік. Але сьогодні на один справжній запис представляють 10 альтернативних, на підставі яких саме обкрадений шахіст був би засуджений за наклеп і спробу шахрайства.
Тому для України виклик безпеки давно став ключовим, особливо її інформаційної складової. І почати слід з базових речей, які формують реальність.
Крим і Донбас – реалії
В суспільстві давно не виникає питань стосовно Криму. Крим – це частина України, що окупована Росією. Більше того, Україна та українці не дискутують стосовно того, як необхідно реагувати, коли хтось на своїх картах «забуває» Крим позначити як територію України. Реакція всього суспільства швидка і безальтернативна, що призводить до вибачень і виправлення помилок.
Натомість ставлення до частини непідконтрольних Україні районів Донецької та Луганської областей розмите навіть в середині країни і немає одного визначення, з яким би погоджувалися всі чи більшість та реагували на викривлення інформації чи помилки.
І в Україні і поза її межами вживають назву ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської областей), дехто «так звані “ЛНР” та “ДНР”», дехто «райони чи зона АТО», зустрічається навіть «так званий конфлікт на Сході» і тимчасово окуповані райони.
Крим – частина України, що окупована (анексована) Росією
Відокремленню Криму від України з усіх сил намагалися надати вигляду законних підстав з точки зору міжнародного права та права на самовизначення. Проте нелегітимний референдум в Криму відбувався всупереч законодавству України та з результатами, достовірність яких не можливо встановити. Рішення тодішньої кримської влади про місцевий референдум були визнані неконституційними. Формулювання питань, хід голосування та умови російської військової присутності в ході «волевиявлення» не дають жодних підстав будь-яким чином визнати реальність самовизначення кримчан.
З огляду на це Україна трактує події однозначно – окупація Криму, як частини України, Російською федерацією. Позиція України стала приводом для політичного визначення подій в Криму як окупації і анексії з боку Росії частини України. Важливо розуміти, що при згоді України або зволіканні з оцінками, рішення світу могло б бути і не таке однозначне.
Донецьк та Луганськ – територія України, що захоплена терористами
Донецьк та Луганськ станом на сьогодні з будь-якої точки зору і міжнародного права в тому числі є безумовною територією України. Частиною, над якою Україна не може здійснювати контроль, оскільки захоплена людьми поза за законом, яких звикло в таких випадках називають просто – терористи. Ціль яких була ще й в силовий, протизаконний спосіб реалізувати сепаратистський сценарій подібно до того, що було зроблено в Криму.
2 псевдореферендуми в Луганську та Донецьку намагалися провести в травні 2014 року (через три місяці після кримського), проте не в останню чергу завдяки дуже чіткій оцінці кримським подіям та численним заявам про невизнання цих «волевиявлень» вони так і не набули навіть вигляду доконаної події. Станом на сьогодні ніхто навіть не згадує про їх проведення та результати. Хіба з одночасною згадкою про третій референдум, що його проводили там же – про приєднання цих регіонів до Дніпропетровська.
Таким чином події в Донецьку та Луганську не стали приводом для визнання самопроголошених республік хоча б однією країною світу (навіть Росією). Тому на сьогодні це частина Україна, захоплена злочинцями, підтримку яким надає Росія і намагається переконати усіх у своїй нібито гуманітарній місії.
Як російська пропаганда змінює реальність
Позиціонування та назви захоплених частин України в російському трактуванні різко відрізняються від світових. Основна мета російської пропаганди – змістити акценти інформаційного сприйняття подій, а через нього і змінити реальність. Їм цікаво створити альтернативний світопорядок, що змінить і ставлення світу до подій, адже вони називатимуться і означатимуть інше. Саме тому з таким завзяттям здійснюється експансія та популяризація понять «громадянського конфлікту» та наявність нібито «республік» на території суверенної України. З цією метою популяризуються і назви ЛНР та ДНР і навіть узаконюються завдяки визнанню «паспортів». Вони мали б свідчити, за задумом росіян, про волевиявлення та самовизначення громадян.
Фактично це інформаційна та технологічна підтримка, яка заручників подає ініціаторами захоплення торгового центру, а самих терористів – публічними виразниками спільної думки заручників і переговорниками.
В такий спосіб кримінальні злочинці мають перетворитися в громадсько-політичних діячів, участь Росії в конфлікті зі сприяння тероризму має стати гуманітарною місією та підтримкою громадянського суспільства і так далі.
Відповідно, якщо хтось в такий спосіб приймає нав’язувані назви чи мовні конструкції, то свідомо чи ні, але приймає участь в грі, що її навязує Росія і змушує себе та оточуючих сумніватися в очевидних істинах.
В чому небезпека?
В тому, що будь-яка гра з шулером завжди закінчується перемогою шулера. Так влаштовані їх правила гри. Виграти можна в один спосіб – вернути їх і оточуючих в реальний світ. Саме так діє поліція – не вступає в гру, а вирішує справи в спосіб, визначений законом, а суд називає речі своїми справжніми іменами та карає злочинців.
Ситуація в Україні ускладнюється тим, що ситуації постійно намагаються додати відтінків. Наприклад про «мистецтво поза політикою». І підміна понять вже у самих трактуваннях. Адже у випадку захоплених\окупованих територій України немає жодної політики, тут йдеться про серйозний злочин.
І у цьому випадку на «гачок» пропагандистів потрапляють не стільки самі митці, скільки і прості громадяни. Свідченням цього куплені квитки на концерти, які громадським активістам доводиться зупиняти. Хоча в цілому світі ставлення до будь-кого, хто причетний до співпраці зі злочинцями є доволі однозначне. А в Україні це намагаються подати як «улюблений артист», який не має відношення до «політики», тому підтримати грошима того, хто допускає співпрацю зі злочинцями вже і не виглядає злочином.
Інший аспект – «блокада терористів». Зрозумілий для всіх термін, який завдяки поправкам і корегуванням починає збивати людей. Блокада терористів стає блокадою територій, блокадою всіх, хто живе на окупованих територіях, блокада по межі розмежування. І в тих розмовах україно-російський кордон відсувається на задній план, а окуповані території України стають в свідомості багатьох ледь не незалежними районами.
Інформаційна гігієна та профілактика
Показовою є ситуація, що відбулася на безпековому форумі у Львові. Скандал вибухнув, коли голова обласної адміністрації звинуватив одних з доповідачів та організаторів через карту, на якій окуповані території України були позначені як “ЛНР” і “ДНР” (дослівно People’sRepublicofDonetskandLuhansk). Думки багатьох розділилися – одні вважають його вчинок правильним, інші не розуміють, в чому проблема, якщо такі назви справді десь існують в просторі.
Подібне сталося нещодавно в Києві, де на одному з концертів як неоголошений заздалегідь «запрошений гість» (по факту контрабандою), виступила Ані Лорак. І знов таки думки глядачів, що купили квитки, розійшлися – одні вважали за сором платити свої гроші за виступ людини, що допускає співпрацю зі злочинцями, інші вважали, що «мистецтво поза політикою», тому тішилися виступу співачки, що перед тим отримала нагороду в кремлівському залі.
Цих два приклади яскраво показують, що і прості мешканці (у випадку з концертом) і експертне середовище (у випадку безпекового форуму) живуть в умовах різних реальностей та трактувань, не розглядаючи їх як базові аксіоматичні поняття, що мають тактичний та стратегічний вплив в інформаційній війні, що триває в Україні.
Тому великим викликом для України – в першу чергу державних органів влади, але і для громадян також – стоїть питання інформаційної гігієни, за якою має бути вироблено єдиний категорійний апарат та визначення, якими мають користуватися як в самій Україні, так і за її межами. Як називати території України, хто є сепаратистом, колабораціонізмом, терористом, злочинцем і т.д.
Саме чіткість формулювань стосовно реального стану справ є найкращою профілактикою для протидії спотвореним інформаціям, адже завжди є можливість звіритись з «першоджерелом» – як у трактуванні інформації, так і оцінці різноманітних подій.
Як, наприклад, і ситуація в Травневому і Гладосовому, які повернулися під контроль України. Дивно читати, коли деякі українські ЗМІ подавали цю новину як «взяли» чи «захопили». Як можна захопити те, що належить тобі по праву?
Для довідки
ukraiЯк можуть змінитися межі держави в законний та загальновизнаний спосіб
Територія будь-якої країни відповідно до міжнародного права є визначена частина земної поверхні (суходіл, внутрішні акваторії, повітряний простір над ними), на які поширюється виключний суверенітет України. Принцип територіальної цілісності та недоторканості держав закріплений нормами міжнародного права.
Визначається лише один випадок, який може в законний спосіб змінити межі держави і бути визнаним іншими країнами світу – право самовизначення народів та націй або добровільна передача територій.
Такі загальновизнані правила міжнародного співтовариства, якими ніхто не буде поступатися, адже будь-який прецедент може змінити світову карту. До будь-якого випадку, пов’язаного з самовизначенням народу чи нації світ ставиться дуже прискіпливо. Необхідними є кілька умов: передбачений законодавством спосіб волевиявлення, в тому числі дотримання законодавства, референдум з відповідного питання; проведення відповідного референдуму у відповідності до законодавства; достовірні дані референдуму, відсутність вмотивованих заперечень в обох сторін.
Приклади «розлучення» чи утворення країн
Сучасну незалежність Україна здобула саме через принцип права самовизначення. Основою процесу набуття незалежності стали Акт проголошення Незалежності України, прийнятий парламентом 24 серпня та всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, що підтвердив рішення парламенту.
Найближчою до цього є і історія «оксамитового розлучення» Чехії та Словаччини, що до цього тривалий час існували як одна країна. Появі двох країн передувала не тільки «дефісна війна» (словаки писали спільну назву Чехословаччина через дефіс, а чехи разом), але і спеціальний конституційний акт спільної на той час держави, який закріплював право на передачу основних правлячих повноважень республікам. А після проголошення суверенітету Словаччини був прийнятий закон (знову ж таки спільним на той час парламентом) про припинення існування федерації.
В ближчому до сьогодення часі – 2014 році – Шотландія провела референдум про незалежність, на якому «за» висловились лише 45% учасників референдуму. Попри це, важливим є той факт, що задовго до самого референдуму Британія та Шотландія підписували спеціальну угоду, що визначила порядок проведення референдуму, і навіть передбачали різний алгоритм дій для кожного варіанту результатів волевиявлення.
Зовсім недавній референдум в Каталонії не міг бути визнаним світовим співтовариством, адже Конституція Іспанії, частиною якої є Каталонія, не передбачала проведення референдуму. Тому попри референдум і його результат визнати цей спосіб законним не змогла жодна країна світу.
Ні в Україні, ні в світі не існує “ЛНР” чи “ДНР”
Те, що сталося в Криму та в Донецьку і Луганську, до вищеописаних прикладів не мають жодного відношення, адже ні про добровільну передачу, ні про право самовизначення в законний спосіб навіть не йшлося.
Сергій Смірнов
