Рейчел Гіндер читає книги, тому що це для неї життєво необхідно. Вона — книгоголік, а також працює у видавництві. У вільний час Рейчел пише книжкові огляди, а ще займається пошуком ідеального місця для читання — поки що їй не вдалось знайти достатньо тихої лавочки в парку чи достатньо великого горня для чаю. Але вона точно знає, що, незважаючи на притаманність їй рис інтроверта, їй подобається проводити час з людьми. Проблема полягає в тому, що дуже часто останні полюбляють пусті розмови, а це саме те, що Рейчел ненавидить.
Тож у сьогоднішній статті йтиметься про інтровертів та їхнє ставлення до людей, і своїм баченням із вами ділиться Рейчел Гіндер.
Я люблю жартувати про те, як сильно я ненавиджу людей. Якщо ти інтроверт, це дуже легко робити. Стереотипи про інтровертів, які ненавидять людей, підкріплюються незліченною кількістю мемів у Фейсбуці та поп-культурою. Ви розумієте про що я пишу, якщо бачили американський телесеріал “Дарія”, де головна героїня у величезних окулярах і з книгою в руках, або якщо чули цитату Чарльза Буковскі: “Я аж ніяк не ненавиджу людей, просто мені краще, коли поблизу їх немає”.
Для існування таких мемів і цитат є певна причина. Вони смішні і зрозумілі усім, але також можуть служити захисним механізмом для тих, кому потрібне виправдання, за яке можна було би заховатись. Я можу легко сказати, що більшу частину вечірки я провела з котом господаря, тому що люди там не були навіть на половину такими ж цікавими, як книги в мене вдома. Однак важче визнати, що вести з кимось пусті розмови може бути занадто страшно. Тому легше просто сказати, що я не люблю людей, а не те, що насправді мені не подобаються балачки ні про що.
Мабуть, кожен із нас був на такій вечірці, де всі люди ділились на маленькі групки і розмовляли про спорт, погоду, або про те, що кузина організатора вечірки сходила до перукаря. Саме в такі моменти важливо з’ясувати, чи є в домі тваринка, з якою можна погратись, або хоча б великий вазон, за яким можна сховатись. Ще один варіант — налити собі чогось або перекусити, і це стає єдиною метою мого перебування на вечірці, тому що краще робити це, аніж вести пусті розмови з іншими.
Однак, незважаючи на зовнішні ознаки, я не ненавиджу людей. Я просто ненавиджу ці пусті розмови.
І проблема полягає в тому, що тисячі інтровертів не сплять ночами. Тому що бути інтровертом не означає, що ти хочеш весь час проводити наодинці. Але, на жаль, для того, щоб бачитись з людьми, з якими хочеться поділитись своїм внутрішнім світом, потрібно вийти із 4 стін і спілкуватися.
Іноді потрібно почати із пустої розмови, щоб потім все-таки дійти до обговорення життєвих цілей, творчості та існування Всесвіту.
Інколи інтроверту потрібно виходити в світ, щоб цінувати моменти, коли він вдома
Моє ставлення до спілкування з людьми таке ж саме, як і до інших аспектів життя, які в довгостроковій перспективі принесуть мені користь, але на цей момент не є дуже приємними для мене. Чи справді мені хочеться піти в спортзал, коли я можу просто залишитись вдома і подивитись телевізор? Ні. Чи хочеться мені салату на обід, якщо я можу з’їсти бутерброд? Ні. Чи справді мені хочеться йти на вечірку, якщо я можу лежати на ліжку з книжкою і горнятком чаю? Ні. Але для того, щоб пожинати плоди, потрібно докладати зусиль.
Вся справа в балансі. Я б могла пригостити себе шматком шоколадного торту за всі ті дні, які провела в спортзалі минулого тижня, або ж провести суботу вдома, оскільки уже була на вечірці і покидала свою зону комфорту в п’ятницю.
Однак якщо ви залишаєтесь вдома в компанії книги 10 вечорів поспіль, то це не буде для вас чимось особливим. Але якщо ви кудись ідете і очікуєте моменту, коли повернетеся додому, то сприйматимете це як солодку нагороду.
Я б ніколи не зустріла своїх найкращих друзів, якщо б сиділа постійно вдома. Ці стосунки вартували того, щоб вийти зі своєї зони комфорту і відчувати тривогу та страх. На жаль, не всі можуть таким похвалитися, тому що спілкування не завжди призводить до приємного результату. Іноді я покидаю вечірки з відчуттям виснаження і бажанням більше ніколи не виходити з дому.
Але буває й так, що я добре проводжу час. Однак все одно розумію, що ті розмови ні про що, ймовірніше, не стануть початком дружби. Але я ставлюсь до цього нормально, тому що знаю, що не кожна розмова чи вечірка повинна призвести до чогось надзвичайно важливого.
Для інтроверта спілкування — це не просто спосіб згаяти час
Зважаючи на те, що я — інтроверт, мені постійно хочеться, щоб взаємодія з людьми полягала у встановленні глибоких зв’язків, але це не характерно для звичайної випадкової розмови. Іноді потрібно просто дочекатись того моменту, коли комусь захочеться поговорити про свої мрії та цілі. Неможливо знати, чим закінчиться розмова, якщо ви не спробуєте.
Я розумію, наскільки смішно звучить моя філософія спілкування для екстравертів. Для них спілкування — це кінцева мета. Мої друзі-екстраверти завжди шукають, чим би зайнятись на вихідних, під час відпустки чи навіть вечорами після роботи. Вони хочуть проводити час з іншими людьми через миттєве відчуття захвату, яке їм дарує спілкування. А для мене спроба поспілкуватись з кимось — довготермінова ціль, над якою я ретельно працюю. Ось чому я не перевантажена розумово і емоційно.
Я не думаю постійно про те, куди піти і де провести час. Але я завжди надіюсь на те, що я потраплю на вечірку або ж зможу відвідати якусь подію, де зустріне нового друга, який теж готовий померти за горнятко кави під час розмови про життя, або когось, хто хоче поїхати на пляж, де можна лежати поруч і читати в цілковитій тиші.
Коли я з кимось спілкуюсь, то роблю це не для того, щоб хоч якось згаяти час. У мене є безліч хобі, і не вистачає цілого дня, щоб насолодитися ними всіма. Але мені завжди цікаво познайомитись з людиною, з якою я зможу поділитись своїм світом.
Іноді страждання, які приносить спілкування, можуть вартувати того. Адже саме завдяки цьому ви зустрічаєте ту людину, з якою вам подобатиметься проводити час.
Тож, колеги-інтроверти, будь ласка, не забувайте відкладати книги вбік, виходити з дому і шукати людей, які роблять спілкування вартим того — тому що я шукаю вас.
