Матеріали газети «Діло» з-під рубрики «Оголошення / Оповістки» дають можливість ознайомитися з афішею та репертуаром вистав мандрівних театрів, популярних у Галичині наприкінці 1920-х й упродовж 1930-х років.
Жіночий склад Українського Народного Театру ім. М.Садовського. у виставі “Ой не ходи, Грицю”.
У Судовій Вишні вони бували часто. У проміжку між 1927–1939 рр. на сцені місцевого Народного дому виступали актори шести театрів, а глядачі побачили щонайменше 44 вистави. Найпопулярнішими в репертуарі були постановки «Маруся Богуславка» (поставлена тричі) та «Ой не ходи, Грицю» (двічі); решта не повторювалась.
Першим із мандрівних театрів, які відвідали Судову Вишню у 1920-х роках, був Новий український театр, який відвідав місто у березні 1927 року. На сцені Народного дому були показані вистави «Діти Агасвера» (12. ІІІ, у суботу), «Ой не ходи, Грицю» (13. ІІІ, у неділю) та «Чорна пантера» (14. ІІІ, у понеділок) ¹.
Панас Карабіневич у виставі “Гетьман Полуботок”
З початком 1930-х рр. мандрівні театри почали навідуватись у Судову Вишню щораз частіше. У березні 1930 року актори Нового Українського театру під керівництвом Панаса Карабіневича на сцені Народного дому поставили вистави: «Король життя» (28. ІІІ) та «День і ніч» (29. ІІІ) ².
Український Народний Театр ім. М.Садовського під кер. П.Карабіневича, 1938 (Карабіневич – посередині у другому ряду)
Наступним театром, який гастролював у Судовій Вишні був Український Театр «Заграва» під керівництвом І.Волощука. У листопадовому номері газети «Український Голос» поміщено повідомлення, що зимовий сезон трупа з 18 акторів проведе у Перемишлі, але гастролюватиме також по інших містах, зокрема, виступатиме і в Судовій Вишні. З допису дізнаємося, що «в тій цілі утворилися спеціальні театральні комітети, яких завданням є популяризувати ідеї театру, а тим самим забезпечити його існування» ³.
Володимир Блавацький
У грудні 1934 р. до міста завітав той же Український Театр «Заграва», але вже під проводом Володимира Блавацького, який привіз програму з чотирьох вистав: «Рай без жінки» (11. ХІІ), «Ой не ходи, Грицю» (нова постановка Блавацького, 12. ХІІ), «Тарас Бульба» (13. ХІІ) та «Святе полум’я» (14. ХІІ). Із Судової Вишні театр «Заграва» попрямував до Городка ⁴.
Через декілька місяців, у квітні 1935 року на сцені Народного дому Судової Вишні виступали актори Українського Народного Театру ім. І.Тобілевича під орудою Йосифа Стадника з постановками «Княжна чардаша» (19. IV), «Цілунок перед зеркалом» (20. IV), «Залізна Острога» (21. IV) та «Пепіна» (22. IV). Після гастролей у Судовій Вишні, театр рушив до Городка, де мав залишитись на Великодні свята ⁵.
З гастролями цього театру пов’язаний цікавий епізод: керівнику театру Й.Стаднику сподобалась акторська майстерність Антоніни Тарнавської (Колцьо), якій дуже легко давались драматичні ролі. Також вона володіла високим ліричним сопрано, що остаточно переконало Стадника запросити її до свого театру. Згоди, наскільки це випливає з тих звісток, які є у нашому розпорядженні, він не отримав ⁶.
Наступного року, приблизно у цей же час Український Народний Театр ім. І.Тобілевича знову гостював у Судовій Вишні. Актори привезли уже п’ять вистав: «Лев із Абісинії» (30. ІІІ), «Отаман Пісня» (31. ІІІ), «Дівча з Маслосоюзу» (1. IV), «Гори говорять» (2. IV) та «Інваліди» (3. IV) ⁷.
У листопаді 1936 року в Судовій Вишні знову гастролював Український Молодий Театр «Заграва» В.Блавацького. У програмі було заплановано чотири вистави – «Камо грядеши» (дату в оголошенні не вказано), «Вініцій і Лігія» (13. ХІ), «Смерть Нерона» (у двох частинах, 14. ХІ) та «Рожевий шлях» (15. ХІ) ⁸.
1937 року мандрівні театри також не оминали Судову Вишню. Весною знову прибула «Заграва» В.Блавацького з виставами «Муравлі» (15. V) та «Т.Шевченко» (16. V) ⁹. А восени завітав УНТ ім. І.Тобілевича. У його репертуарі були вистави «Хмара» (18. Х) та «Маруся Богуславка» (19. Х) ¹⁰. Не встигли ще завершити свої судововишнянські гастролі актори театру Тобілевича, як прибула трупа іншого Українського Народного театру – імені М.Садовського. Саме їм належав «рекорд» – аж 6 вистав. Це були “Маруся Богуславка” (19. Х), “Гейша” (20. Х), “Воскресення” (21. Х), “Жайворонок” (22. Х), “Гімн нужди” (23. Х) та “Ніч під Івана Купала” ¹¹.
1938 року Судову Вишню вже традиційно відвідали два театри – Український Театр ім. І.Тобілевича та Український Театр ім. І.Котляревського. Перший із них приїхав з виставами «Орленя» (26. І), «Під кураталею» (27. І), «Процес Мері Деген» (28. І), «Шаріка» (29. І) та «Довбуш» (30. І) ¹², а другий – «Маруся Богуславка» (15. ХІІ), «Орфей у пеклі» (16. ХІІ) та «Лісова пісня» (17. ХІІ) ¹³.
1939 року Судову Вишню відвідав лише Український Театр ім. М.Садовського – у квітні, з виставами «Невольник» (9. IV), «Дай серцю волю» (10. IV), «Гетьман Полуботок» (11. IV) та «Молдавський престол» (12. IV). А вже восени 1939-го, як і в найближчі роки, годі було сподіватись побачити на сцені судововишнянського Народного дому гру професійних акторів мандрівних театрів ¹⁴.
Окрім мандрівних театральних труп, на сцені вишнянського Народного дому виступали і знані тогочасні хори. Знаємо, що на 11 жовтня 1925 року був запланований концерт Українського мішаного хору Дмитра Котка ¹⁵. Вдруге судововишнянці побачили виступ колективу цього відомого диригента 16 вересня 1929 року – але вже під назвою Наддніпрянський хор Котка ¹⁶. Втретє – 9 вересня 1936 року: тоді до міста завітав Український Національний Хор під мистецьким проводом того ж Д.Котка. Його виступи були заплановані на 9 і 15 вересня ¹⁷.
Мандрівні театри були своєрідним феноменом в українському мистецькому та суспільному житті. Робота у режимі гастролей по малих містечках і селах, давалася нелегко. Дуже промовистим є спогади актора Українського Театру під орудою Й.Стадника, Миколи Кавки, де він, поміж іншим, розповів про будні та курйози з життя мандрівних труп.
Йосип Стадник – сидить посередині у другому ряді.
Кавка мав виступати в першій і третій дії, тому вирішив під час другої трішки подрімати з дороги. Актор міцно заснув, а Стадник, граючи головну роль, уже починав лютувати на сцені. Кавку знайшли і мало не виштовхали на сцену – по сценарію він мав обнятися зі «старшим братом»-Стадником, який вхопив нещасного «молодшого брата» так, що залишив тому на спині знаки своїх пальців, що не сходили два тижні ¹⁸.
Йосип Стадник, Панас Карабіневич, Володимир Блавацький (новатор і згодом перший український Гамлет) та ін. взяли на себе нелегкий тягар відбудови українського театру в Галичині після І Світової війни, створили його підвалини. Працювати довелося в непростих умовах, і те, що очолювані ними театральні трупи гастролювати також по малих містечках, як-от Судова Вишня, та навіть заїжджали у села, говорить, передусім, про те, що доводилось подекуди просто виживати. Їхній подвиг – у тому, що вони вижили: задля існування театру їхні керівники – Блавацький, Стадник, Карабіневич etc. – перетворювали свої трупи на мандрівні, тим самим даруючи радість вдячним глядачам – міщанам і селянам галицьких повітів.
