Народився Й.Браунзайс у місті Новий Сонч (Західна Ґаліція) 29 листопада 1837 року. Походив із німецької родини. Після закінчення реальної школи навчався у Львівській технічній академії (1852–1858).
Перші свої проекти у Львові молодий архітектор реалізував у розбудові сакральних комплексів XVIII століття.
Домініканський собор
Домініканський костел Божого Тіла збудували у Львові в бароковому стилі в 1745–1764 роках за проектом генерала артилерії Яна де Вітте. Велична споруда увінчана куполом на кшталт віденського костелу Св. Карла Боромео (Karlskirche), спорудженого у 1716–1737 рр. архітектором Йоганном Бернардом Фішером фон Ерлахом. Добудову храму закінчував Клеменс Фессінґер (1792–1798). На фронтоні костелу привертає увагу латинський напис: “Soli Deo honor et gloria” (“Лише Богові честь і слава”).
Дзвіниця (ліворуч) Домініканського костелу
У 1865 році за проектом Йозефа Браунзайса добудували дзвіницю, оздоблену у бароковому стилі, яка «створила з костелом довершену композицію» ¹. Співавторами проекту дзвіниці вважають також Юліана Захаревича та Вінцента Равського-старшого.
Наприкінці 1990-х Домініканський костел став греко-католицьким храмом Пресвятої Євхаристії. Першим його настоятелем став о. Йосиф Мілян – тепер єпископ-помічник Київської архієпархії УГКЦ.
Святоюрський комплекс
Автором ідеї спорудження в середині XVIII століття нового величавого собору Св. Юра був єпископ Атанасій Шептицький, а реалізував її (у співпраці зі скульпторами Йоганом Пінзелем й іншими) архітектор Бернард Меретин. За собором, у північно-західній частині Святоюрської гори, 1828 року за проектом інженера Гаєка будівничий Йозеф Землер спорудив дзвіницю.
Капітульний будинок собору Св. Юра
У 1864–1866 роках архітектори Йозеф Браунзайс і Ернст Гранач спорудили західний корпус капітулу, який фактично заступив дзвіницю, тож потрібно було збільшити її висоту. Проект перебудови дзвіниці виконали ті ж Й.Браунзайс і Е.Гранач (1865–1867), їхні плани реалізував уже згаданий будівничий Вінцент Равський-сеньйор. Вища у півтора рази дзвіниця отримала нову барокову баню.
В’язниця у Станиславові
Реалізувавши два проекти дзвіниць до барокових храмів, архітектор Й.Браунзайс зникає з галицької столиці і працює в Бережанах та Кракові. У 1872 році він повертається на два роки до Львова, де працює надінженером у Намісництві. Але 1874 року отримує посаду повітового інженера в Сяноку, де за його проектом будують костел Преображення Господнього.
Проект модерного на той час карного будинку для Станиславова був виготовлений у Відні 1878 року архітектором Францом Маурусом. Цей проект модифікував Йозеф Браунзайс. За модифікованим проектом у 1883–1885 роках у Станиславові збудували чоловічу тюрму «Діброва». Цей великий в’язничний комплекс складався з центральної каплиці, кількох тюремних корпусів, будинків для охорони й адміністрації.
В’язниця «Діброва» у Станиславові. Світлина 1904 р.
У липні 1909 року в’язнем «Діброви» став львівський студент Мирослав Січинський (1887–1979), який 12 квітня 1908 року застрелив у Львові намісника Галичини графа Андрія Потоцького на знак протесту проти зловживань влади під час виборів до Галицького сейму, які закінчилися загибеллю громадського активіста Марка Каганця. Замаховця засудили до смертної кари, але цісар Франц Йосиф І його помилував. Зокрема, й на прохання вдови намісника Христини Потоцької.
Українські наглядачі Станиславівської в’язниці співчували Січинському й допомогли йому втекти. У ніч проти 10 листопада 1911 року в’язничний сторож Пилипчук приніс Січинському одяг наглядача та вивів його за ворота тюрми. Там на нього чекав Дмитро Вітовський, один із організаторів утечі. Січинського вивезли до села Вікторова, а потім таємно перевезли через кордон до Румунії. Далі він переїхав до Норвегії, а 1915 року – до США. Там він брав участь в роботі українських національних і робітничих організацій. Не цурався співпраці з радянськими чинниками, у 1960-х відвідав УРСР.
Корпуси університету
Тим часом Йозеф Браунзайс знову перебрався до Львова, де займався наглядом над будівництвом Головної пошти на вулиці Словацького, 1, що її споруджували у 1887–1889 роках за проектом Сильвестра Гавришкевича та Фрідріха Зетца.
Головна пошта на вул. Словацького, 1 (1899)
Відтак його чекала реалізація кількох проектів, пов’язаних зі Львівським університетом ім. Франца І.
Корпуси університету на вулиці Кирила та Мефодія
У 1892 році частину університетського ботанічного саду, розташовану на вулиці Длуґоша, забрали під будову нових корпусів – хімічного, геолого-мінералогічного та фармакологічного інститутів університету, спроектованих віденським архітектором Різорі. Цю будову здійснювали за участі Йозефа Браунзайса та іншого архітектора, Григорія Пежанського (тепер це будинки №№ 6 і 8 на вулиці Кирила та Мефодія).
При вулиці Пекарській, 52 розташовані основні будівлі Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. У ХІХ столітті на цих теренах містилися міські дров’яні склади. А 1891 року на їхньому місці почали будівництво корпусів для відновленого медичного відділу (факультету) Львівського університету (урочисте відкриття відбулось у 1894 році).
Медичний факультет університету на вулиці Пекарській на поч. ХХ ст.
У 1891–1895 роках тут збудували три корпуси медичного факультету, скомпоновані у формі літери П навколо двору-курдонера, які творять єдиний ансамбль. Корпуси були споруджені за приблизно однаковими планувальними схемами, розробленими Йозефом Браунзайсом (його погруддя встановлене в одному з корпусів). У глибині ділянки, з чільним фасадом до вулиці Пекарської, розташований корпус для кафедр описової анатомії, фізіології та гістології. Праворуч – корпус для кафедр медичної хімії, гігієни та фармакології, ліворуч – паталогічної анатомії та судової медицини з моргом й Анатомічним музеєм. До тильного фасаду цього корпусу примикав прибудований анатомічний театр і капличка для похоронних церемоній із невеликим ліхтарем-сигнатуркою, оздоблена класицистичним портиком. Зараз капличка має статус церкви Різдва Івана Хрестителя УПЦ КП.
Анатомічний театр і поховальна каплиця на вулиці Пекарській
Протягом 1890–1900-х років уздовж парної сторони вулиці Піярів за проектами Йозефа Браунзайса та Юзефа Каєтана Яновського звели кілька клінічних корпусів, які зараз належать до комплексу обласної клінічної лікарні. Навпроти головної брами у 1895–1898 роках збудували за проектом Й.Браунзайса великий корпус гінекологічно-пологової клініки лікарського факультету Львівського університету. Це велика триповерхова будівля, що у плані нагадує літеру «П». Центральний ризаліт оздоблений іонічними портиками, а портал – колонами тосканського ордеру. У 1930-х роках за проектом Т.Обмінського добудували четвертий поверх. На клумбі перед клінікою відновлено скульптуру Божої Матері.
Будівництво гінекологічно-пологової клініки на вулиці Піярів (Некрасова). 1892
З обох боків брами розташовані ще два клінічні корпуси, збудовані у стилі історизму за проектом Ю.К.Яновського у 1897–1899 рр.
Останні роки
На той час Йозеф Браунзайс займав посаду будівельного радника у Львові. У 1897-му він був технічним радником Комітету будівництва православної церкви Св. Георгія у Львові ². З 1898 року Й.Браунзайс – член Політехнічного товариства у Львові.
Кам’яниця на вул. І.Франка, 65/67
У 1898 році архітектор мешкав у кам’яниці на вулиці Зиблікевича, 39 ³. Тепер цей будинок розташований на вул. Франка, 67.
Натомість 1913 року старший радник будівництва на пенсії Йозеф Браунзайс мешкав у віллі на вулиці 29 Листопада (тепер Коновальця) №14 ⁴.
У 1916 році власницею вілли була вже Кароліна Браунзайсівна (очевидно, донька архітектора). Йозеф Браунзайс помер 14 січня 1915 року, коли Львів перебував під російською окупацією.
Поховали архітектора на полі №13 Личаківського цвинтаря: «Типовим, як на той час, є такий пам’ятник: хрест з каменю, стилізований під дерево, на якому є великий вінок з квітів маку та маківок, перев’язаний стрічкою, а внизу на постаменті – стилізована під листок пергаменту таблиця з написом» ⁵. Цей нагробок зберігся при бічній алейці між полями 12 і 13.
Ігор МЕЛЬНИК
