Однією з найбільш оригінальних споруд, які водночас і досі маловідомі львів’янам чи гостям міста є так звана вілла Долинського на сучасній вулиці Лемика. Споруджена у мальовничій місцині у стилі історизму, вона справді являє собою одну з перлин цього району і справжній вінець творінь Івана (Яна) Долинського, який спорудив цю будівлю для самого себе. Пропонуємо вам поглянути на історію цього чудового будинку, та на його сучасний стан.
Іван Долинський народився ймовірно 1852 року. Освіту здобув у львівській Вищій політехнічній школі (сучасний НУ “Львівська політехніка”), яку закінчив 1904 р. Працював у Львові наприкінці XIX – початку XX ст. Викладав у Художньо-промисловій школі. У 1881 році, він разом з Б. Бауером спорудив гімназію у Бродах, після чого, приймав участь у конкурсі проектів на будинок Промислової школи у Львові. Використовуючи стильові форми неоренесансу і необароко, споруджував громадські й прибуткові будинки, особняки.
Особливо серед них виділяється його власна вілла, споруджена на тогочасній вулиці Йозефа Дверніцького (сучасна – М. Лемика) у Львові.
Вважається, що рід Долинських походить з Білої Церкви на Київщині. Дід архітектора – Лука Долинський прибув до Львова з київським греко-католицьким митрополитом Пилипом Володковичем у 1770 р. Ймовірно саме його пензлю належать ансамбль ікон собору Святого Юра, стації монастиря бернардинів, розписи стін у церкві Св. Параскеви П’ятниці, ансамбль іконостасу монастирської церкви Св. Онуфрія тощо. Син Івана Долинського – Вітольд також пішов по слідах батька і став відомим львівським архітектором, живописцем та істориком мистецтва.
Місцевість, названа Софієвкою завдяки костелу св.Софії, вважалась не надто благоприятним районом аж до кінця ХІХ століття, проте вважається, що з закладенням Стрийського парку цей район стає більш престижним.
Сьогодні колишня вілла Долинського це багатоквартирний житловий будинок. Будівля була споруджена у 1899 році. Як відзначає Ігор Жук, центр головного фасаду акцентований гостроверхою вежею з дерев’яною галереєю, а в інтер’єрі збереглися елементи дерев’яної різьби.
Сьогодні про будвілю знають лише безпосередні мешканці цього району та невелика кількість осіб, які цікавляться архітектурою Львова. Туристи здебільшого “не заходять” у цей район, та й більшість львів’ян там буває рідко, тому бідівля старанно схована від очей стороннього спостерігача. Це лише один з прикладів Львова, який ми поступово забуваємо та більш того, коли мова йде про більш “очевидні” пам’ятки історії та культури – вперто не помічаємою. Вілла Долинського тут – лише один з фрагментів багатогранної мозаїки старого Львова, Львова, який нам наче близький, але водночас є абсолютно іншим містом, яке ми навряд чи колись зрозумімо, але яке ми можемо спробувати зрозуміти. Та зберегти, бодай навіть у таких його фрагментах, як дана будівля.
