Казанова увійшов до історії Європи не лише як підкорювач жіночих сердець. Один із найбільш освічених людей свого часу, мандрівник, а одночасно авантюрист і вільнодумець – як за життя, так і після смерті він був і залишається джерелом легенд і домислів.
І в Україні також: 250 років тому Джакомо Джироламо Казанова відвідав Галичину, наробивши немало шуму серед місцевої знаті. І, звісно, серед прекрасних дам.
На галицькі землі цього італійського відчайдуха привела надія на нічогеньку фінансову авантюру. Казанова, досвідчений шпигун, в певному сенсі дипломат та непоганий фінансист, збирався підштовхнути до вигідної ідеї державної лотереї останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Коли недосвідчений вельможа зійшов на престол (а Казанова прибув до нього в недовгому часі, десь за два роки), ще не сталося поділу Польщі. Тому Станіслав Понятовський іменувався як «король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудський, Київський, Волинський, Подільський, Підляський, Інфлянтський, Смоленський, Сіверський, Чернігівський…». Враховуючи географію, Джакомо Казанова й справді міг зірвати на такій лотереї чималий куш.
Якщо вже втікати, то до Львова
Перш за все всеєвропейський волоцюга й інтриган приїхав до Львова. Найімовірніше, що сталося це через борги й конфлікти зі знаттю, зокрема – з відомим українцям генералом Франциском Ксаверієм Браницьким, великим гетьманом коронним Польщі. Саме він, до речі, отримавши у дар землі Білої Церкви, подарував їх дружині – а вона вже облаштувала там парк «Олександрія». Отже, у Варшаві Казанова зійшовся з Браницьким у двобої і сильно його поранив. Злякавшись наслідків, дуелянт утік до Львова, де, найімовірніше, спочатку зупинився на тому місці, де зараз стоїть готель «Жорж».
«Жорж», найстарший діючий готель України. Джерело фото: altman.kiev.ua
Розділ: «Невелике містечко, назву якого я позабув…»
Не досягнувши у Львові нічого суттєвого, Казанова їде в невелике галицьке містечко, назви якого він так і не пригадав у своїй біографії. Це Розділ, місто в сучасному Миколаївському районі Львівської області. Тоді тут владарював старий подільський воєвода і сенатор Міхал Юзеф Жевуський. А мешкав воєвода у чудесному палаці, що через багато років перейшов до роду Лянцкоронських. Просячи допомоги у своїй справі, мандрівний авантюрист багато спілкувався з Жевуським. Однак і тут фортуна вкотре оминула Казанову.
На жаль, палац Жевуських-Лянцкоронських занепадає… Джерело фото: atlas.lviv.ua
Червоноград: у гості до Потоцьких
Місто, у якому далі випало гостити Казанові, побудував інший великий коронний гетьман Речі Посполитої – Щенсни Казимир Потоцький. І назвав він його на честь своєї дружини Кристини Любомирської Кристинополем (назва «Червоноград» з’явилася набагато пізніше). А Казанова примандрував вже до його онука – руського воєводи Франца Салезія Потоцького. Джакомо Казанова гостив у кристинопільському палаці Потоцьких, намагаючись і тут через господаря здобути підтримку своїх ідей щодо лотереї. Тоді цей палац був нічим не гіршим за Версаль і своєю розкішшю підкорив навіть нашого досвідченого мандрівника й гуляку.
Палац Потоцьких. Спогад про колишній Кристинопіль… Джерело фото: we.org.ua.
Неочікуваний фінал
Згодом Джакомо Казанова поїхав із Кристинополя, сповнений великих надій на успіх авантюри. Ще він міг встигнути відвідати Покуття, Поділля і Волинь, як сам про це писав. Всього європейський інтриган перебував на території сучасної України близько місяця. А «на десерт» ще й повернувся до Львова, де, як потім сам твердив у мемуарах, гарно відпочив. Пізніше вирушив до Варшави, де і дізнався, що зі справи нічого не вийшло! Через посланця король Станіслав Понятовський наказав Казанові їхати геть з його країв, і то чим швидше.
Львів 17 ст., гравюра Гогенберга
Цікаво, а яким побачив Леополь Казанова?
Нашому герою було трохи більше за сорок, але галицька невдача стала однією із серйозних у його житті. Звісно, потім невдала інтрига обросла плітками: мовляв, Казанова задумав ледь не змову з Понятовськими проти короля… Після всього цього блиску й розкоші Джакомо Казанова вже майже й не знав. Через кількадесят років він помре у самоті, утішившись перед смертю хіба написанням біографії на 3 500 сторінок. Гра «на всі», пекучий азарт, мандрування світом, солодкі любощі, заплутані інтриги – але, виходить, ніщо з цього так і не змогло зробити невгамовного Казанову щасливим насправді?..
