Петро Кулик, якому цьогоріч має виповнитися 85 років, готує скульптурні подарунки музеям Львова. У цього чоловіка шалене почуття гумору: поруч з його ліжком стоїть труна ‒ на смерть. А ще на Личакові вже стоїть його надгробний пам’ятник йому ж самому.
«На надгробку така композиція вигравірована: сонце зійшло і дівчина гілку калини кладе на могилу. Ця дівчина ‒ образ України. Або ж може бути кохана», ‒ пожартував скульптор Петро Кулик.
Митець, каже: вік припирає, тож пора увіковічнити своє ім’я: «Хочу подарувати для міста Львова короля Данила Галицького. Засновника Львова. Року 1256».
Ця композиція мала б стояти при вході в Ратушу, однак скульптор ще мусить вилити короля у бронзі. А от дарунок для Національного музею вже рік, як готовий. Звати її «Чорногора».
«Та «Чорногора» сто кіля має. Це така бронзова плита з жіночим силуетом. Красуня начебто виходить з Говерли. І каже: «Я тут господиня! Не ви! Над лісами володарка». Може, я вмру за тиждень. Може, ще рік протягну. Хочу то віддати, щоб музей мав», ‒ пояснив скульптор.
Пам’ятники скульптора не тільки по всій Україні, а й в Чикаго, Торонто. Тільки самому Івану Підкові – п’ять. Один з них – у Львові.
А ще, що дивне звичайним людям, ‒ скульптор знімав прижиттєві маски. Зокрема борцям УПА. Гіпс на обличчя накладав і Славі Стецько, і Миколі Лебідю.
«З лиця сирий матеріал знімав. Вони відразу швиденько вмили собі обличчя. Дві хвилини то тривало. Кажуть: «Так скоро!». Вони думали, що то на них той гіпс мав застигати», ‒ поділився спогадами Петро Кулик.
Зараз митець готує пам’ятник Франку у Канів. Такого ж, як чверть століття тому зробив для Канади.
пам’ятник Підкові на Тарасовій горі
«Там, у Каневі, Ленін стояв, тепер буде Франко на тому місці», ‒ додав митець.
Тепер, з плином часу, дивно, що Петра Кулика ще після школи не хотіли приймати в художнє училище Чернівців. Попри те, що вступний іспит тоді ‒ малюнок ‒ він здав на відмінно.
«Мені тоді сказали: «Я його не прийму, бо в нього, як журавлі, одні трійки в свідоцтві зі школи!». А тут фізрук дивиться – а в мене п’ятірка з фізкультури. І з малювання – п’ять. Є ж дві п’ятірки!», ‒ поділився спогадами скульптор.
Тож таки прийняли, бо пообіцяв тоді вчитися лише на «на п’ять».
