Успішний Львів буде….

Всеволод Поліщук, співзасновник маркетингової агенції Readyto і прибічник концепції креативного міста, пояснює, чому, на його думку, Львів майбутнього не може бути містом соціальної справедливості.
Останні два дні я читав багато коментарів про те, що концепція креативного класу – це не про рівність і не про соціальну справедливість.
«Вже помітно як центр міста перебудовується виключно під туристів та грошовиту львівську молодь, змінюючи попередні міські ландшафти. Взамін не надто багаті львів’яни отримують лише захмарні ціни на житло та крафтові пиварні. Чи допоможе “креативна економіка” перетворити Львів на гідне та зручне місце проживання для всіх львів’ян, а не лише тих, хто вже має достатньо грошей? Схоже, сам автор концепції “креативного класу” Річард Флорида вже відмовився від свого оптимізму у цих питаннях. Ба більше, визнає, що “креативна економіка” приносить усій спільноті більше шкоди, аніж користі», – пише, наприклад, Андрій Бондаренко у матеріалі про переосмислення Річардом Флоридою своїх ідей. Чимало львів’ян погоджуються з тим, що ідея креативного міста не дасть нам однакового добробуту для всіх.
Я цілком згоден. Це не про рівність і не про соціальну справедливість. Це про успішне місто, і такі міста справді бувають. А от соціальної справедливості – не існує.
Читайте також: Влада і бізнес домовились, як робитимуть Львів креативним
Я народився в країні, яка декларувала соціальну справедливість, рівність і братерство. Це була рівність коричневих шкільних форм, сірих будівель і сірих думок про те, як не сказати чого зайвого, як отримати кілька квадратних метрів і як дістати кілька банок майонезу на свято. Соціальна справедливість у тій країні працювала тільки разом з умінням заводити корисні знайомства. Вона нам відгавкується ще досі.
«Соціальна справедливість» – офіційна ідея Північної Кореї. У цій країні, до речі, люди регулярно вмирають з голоду. А ще там існує чотири види однієї й тієї ж валюти: для іноземців, для партійних працівників, для науковців та для всіх інших. Валюта має різний курс: що більш робітничо-селянська валюта, то менше видів товарів можна за неї придбати.
«Соціальна справедливість» – ідеологія Куби, де в пересічного громадянина два варіанти соціального ліфту: стати партійним босом або втекти до США…
Зрештою, я також не вірю і в інші якісь там справедливості. В «історичну справедливість», наприклад, чи у «расову справедливість».
Єдина справедливість, у можливість якої я вірю: дуже банальна справедливість, яка перекладається на англійську як justice. Рівність кожного перед судом, полісменом, прокуратурою і так далі. І, відповідно, справедливість усіх цих інституцій в ухваленні рішень. Усі інші «справедливості», як на мене, абсолютний фейк.
Кажуть, креативне місто створює нерівність. На це я скажу, що нерівність створює не креативне місто. Навпаки, потреба у креативній економіці в місті є наслідком тих процесів, які призводять до поляризації суспільства. Головних причин зростання нерівності в глобальному масштабі є дві: перенаселення планети та роботизація/комп’ютеризація, які відбирають у людей рутинну роботу. У масштабах міста можна створити систему, за якої воно буде конкурентоспроможним у глобальному масштабі: за рахунок фінансової історії, нафти/газу чи креативної економіки. Тобто у випадку Львова – лише за рахунок креативної економіки.
Якщо місто Львів буде конкурентоспроможним, воно також буде містом нерівності. Але це буде нерівність багатих із забезпеченими. На відміну від теперішньої жахливої нерівності, яка в нас панує: нерівності між тими, хто «біля корита», і тими, хто живе за межею бідності.
«Як нам зробити так, щоб у нас не було оцих от усіх мільярдерів», – запитав якийсь пан на прес-конференції щодо Тижня креативного підприємництва у Львові. А я згадав собі давній анекдот.
1917 рік, Петербург, на вулиці гамір, крики, постріли. Онука декабриста посилає служницю глянути, що діється надворі.
– Революція! – повертається служниця.
– А чого хочуть?
– Хочуть, щоб не було багатих…
– Ого… А мій дідусь хотів, щоб не було бідних…