Кажуть, чим більше місто, тим самотніше у ньому. Цій фразі вже багато років. У великому місті відчуваєш себе, як вдало співає Стінг: «Англійцем у Нью-Йорку». Все ніби своє і чуже водночас. Навколо стільки людей, чиї ноги так швидко біжать, що ти теж починаєш з ними змагатися. Це динаміка життя міста. Та серед випадкових облич, які пропливають повз, завжди є ті, які щодня у тій же точці часопростору чекають зустрічі із нами.
Це маленька історія про них, тих хто робить живу атракцію Львова.
Фото: Микола Тис/ZIK
Атракція – це та невидима психологічно-фізична сила, яка притягує нас, цікавить, заставляє на когось чи на щось звернути увагу. Варто лише зупинитися у потоці людей міста, як ти сам стаєш об’єктом до якого прилипають чужі очі.
Львів славний на привабливу силу, не даремно центр міста занесений до спадщини ЮНЕСКО. Однак, ця спадщина мертва, вона із каменю й бетону. А от жива атракція складається із людей, які наповняють своїм духом цю старовину. Навіть старі музейні бабуськи, які охороняють пам’ятки минулого, є живішими за це минуле, бо вони можуть сказати вам: «Не чіпайте, зайдіть за лінію!». Із живою атракцією можна комунікувати й позбавлятися цієї біжучої міської самотності.
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Ця історія про людей, яких можна зустріти щодня на вулицях Львова у той же час у тому ж місці. Найпопулярніші з них це звісно: прошаки, музиканти, флаєристи, Свідки Єгови, продавці всього чого не хочеш. Вони наповняють кольором емоції вулиць, які ми перепливаємо у своїх буденних думках.
Найбільше мені подобається енергія Проспекту Свободи та Площі Ринок. Саме там завжди найбільше живої атракції, яка навіть найсамотнішого містянина здатна зацікавити.
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Саксофоніст Богдан грав на вулиці музичні хіти за багатьох президентів. Проспект Свободи його сцена, де він чи не щодня за будь якої погоди приходить потішити людей своїм виконанням. Він не любить багато говорити, він любить гарно грати на своєму улюбленому музичному інструменті. Його точка на перетині вулиць Коперника та Проспекту Свободи.
Фото: Микола Тис/ZIK
Рухаючись далі, у сторону Оперного театру, можна зустріти цікаву дівчину із крилами за плечима і роликах на ногах. Це Марина, у неї не проста історія життя й стосунків із родиною. Вона заробляє тим, що малює на руках перехожих тату із хної і продає різні прикраси із бісеру. Її точка – це алея, яка веде до Оперного.
Крім цього, Проспектом Свободи можна побачити сліпого баяніста Ігоря, місце якого біля Музею етнографії; дідуся, що продає книжечки для потреб бездомних; велику кількість людей із табличками: «Допоможіть»; і звісно флаєристів всіх мастей. У місці, де Проспект Свободи впирається у вул. Городоцьку, є особливо чарівна місцина. Щоб її пройти, треба знати пароль: «Я не місцевий!». Адже, вуличні торговці питають: «Ви місцевий? Бо чого питаю..тут у нас супер знижка у магазині, що є…». Не встиг ти зрозуміти, що й до чого, як у твоїх руках вже опинилася їхня товарна продукція. Ще мені особливо симпатизує дідок, який сидить на кріселку у тому ж місці, спокійно читає газету, а біля нього стара радянська вага, на котрій пише: «3 грн». Правду кажуть, що інформація дорого коштує)
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
А на Площі Ринок свої герої. Серед популярних – це ходячі меми: від Дарта Вейдера, до «Міського ката»; або стоячі меми: статуї й фокусники. Їх розбавляють дівчата у пишних сукнях, що носять у кошиках квіти й солодощі; гіди, що пильним оком шукають туристів і запрошують їх відвідати свої екскурсії; возики із продавцями сувенірів; вуличні музиканти, які часто змінюють одне одних; люди, які просять допомоги.
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Серед останніх, найцікавішим у плані живої атракції є пан Іван, старий дідусь із сивою бородою, що вже багато років має свою «точку» в одному місці – на розі вулиць Катедральної та Галицької. Та пан Іван не простий жебрак, для нього це майже мистецтво. Він завжди однаково елегантно вдягнутий у своєму «робочому костюмі», і нічого не просить, просто витягне руку і чекає того, кого зацікавить ним же створена жива атракція.
Фото: Микола Тис/ZIK
Ледь не забув про Свідків Єгови і їм подібних. Їх так багато всюди! Сонце чи дощ, а по двоє вони стоять чи сидять біля своїх стелажів, чекають пілігримів, які їх запримітять. Тоді вони питають: «Хто найсильніший у світі?», поки ти думаєш про якогось там стронгмена, вони вже розповідають мільйон і одну історію про намальований рай на листівках.
Фото: Микола Тис/ZIK
Звісно, також можна згадати, що біля кожного ринку у Львові багато своєї живої атракції. Чого тільки Привокзальний ринок вартує! Якщо не пробували, то колись обов’язково) А от дійсно «посмакувати» чимось живим можна біля пам’ятника Федорова, там кількість книжок і оригінальних людей на квадратний метр зашкалює й робить свою цікаву атмосферу. Але, як то кажуть, у кожного свої атракційні смаки)
У підсумку, коли ви відчуваєте себе тим самим «англійцем у Нью-Йорку», то не сумуйте, не біжіть поперед батька в пекло, зупиніться, подихайте і насолоджуйтеся людьми, які завжди вас чекають у тому ж місці у той же час. Вони можуть багато чого вас навчити, життєвого досвіду у них більш ніж достатньо. І не переживайте за гроші, інколи увага куди більш вартісна, і фраза: «Добрий день, як у вас справи?» – є за ціною золота.
Тому смакуйте живими атракціями Львова у такій же мірі, як і всіма іншими, їх багато, і всі вони щирі на емоції і наш біжучий інтерес. Цікаві люди поруч нас і вони також потребують нашої уваги.
