Романтична та водночас трагічна історія львівського кохання оспівує одну із найголовніших страв львівської кухні. Пісню про це кохання частенько співали у передвоєнному Львові. Її можна було почути на весіллях, у кнайпах або ж зимовими вечорами поблизу родинного вогнища.
Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік
Все це почалось у районі Клепарова за так званими «Рогатками». Віддавна тут мешкали «конкретні» львівські хулігани-батяри та різноманітний трудовий люд. Характер мешканців, їх заняття та звички впливали і на місцеві гастрономічні вподобання. Проста, смачна та натуральна галицька їжа надійно утримувала першість у численних кнайпах та «мордовнях», яких тут було вдосталь.
Панорама Львова з Гори Страт. Біля підніжжя вулиця Клепарівська. Фото Марек Мюнц, 1920 рік
У недільне надвечір’я збирались навіть сусіди, щоб під гарну перекуску перехилити чарчину-другу «бачерувки» чи якоїсь наливки власного виробництва. Проте дещо простакуватий вигляд навколишніх теренів не означав, що тут не могли з’явитись історії, які ставали легендами міста. Мабуть, саме десь у затінку садочків верхнього Клепарова і народилось кохання молодого перукаря та дочки місцевого різника — панни Францішки.
Закохана пара, фото початку ХХ століття
Її батько, огрядний та моторошний на вигляд чолов’яга, був відомим своєю важкою рукою та вдачею. Ходили непідтверджені чутки, що цьому татусеві було байдуже, чи майстерно відіслати в інший світ свиню, чи людину. А різав він свинок так, що навіть пікнути не встигали. Зі свіжини він робив шинки, ковбаси та… знамениту клепарівську кишку.
Ну а мамця панни все це вправно розпродувала. Про саму панну Францішку розповідали всяке. Доволі огрядна, вона й сама трохи нагадувала ту славну кишку, але ж мала добре серце та гарну вдачу. Ну і як всім відомо, кохання — то страшна сила. Занурений у нього по вуха, перукарчик не звертав уваги на особливі риси характерів членів родини панни Францішки та намагався всілякими шляхами отримати прихильність майбутнього тестя. Щодня, щоб лише побачитись з дівчиною, купував у крамниці у її мами ту кляту кишку.
Кишка кров’янка
Чи їв сам, чи ділився нею з товаришами — історія мовчить. Проте, коли батько дівчини дізнався, що перукар має серйозну надію стати його зятем, відмовив категорично. Ось що нам кажуть про цей трагічний момент історії слова з пісні: «Щоб ти на щодень купував цюю кишку, та все ж не отримаєш панну Францішку!»
Розпач охопив закоханих. Тікати? Погодитись з долею? Таємно одружитись? Варіантів було багато. Проте доля вирішила інакше. Під час чергової зустрічі закохані прийняли найгірше з можливих рішень: разом піти із життя, отруївшись стрихніном, який помістили в два метри тієї самої триклятої кишки. Як каже гарна та романтична легенда, на могильному камені, під яким їх разом поховали на Янівському кладовищі, вся історія була описана наступними словами: «Тут лежить він та панна Францішка. Причина смерті — затрутая кишка».
