– А ви знаєте, що наш храм відкрили й освятили після 65 років тиші, саме на 20-ту річницю створення Збройних Сил України? Щойно ми зайнялися його реставрацією, як почалася війна на Сході. Але вирішили не зупинятися, це має бути для нас своєрідний сакральний сенс… Тож допомагаємо, як можемо, і самим військовим, і їхнім сім’ям… – розповідає отець Степан Сус, щойно ми переступаємо поріг гарнізонного храму Святих апостолів Петра та Павла, що у самому центрі Львова.
Це одна з найбільш культових споруд міста, збудована у стилі раннього бароко на початку ХVІІ ст.
Усередині кілька десятків людей. Це прихожани, що прийшли помолитися, та туристи, які зайшли, щоб на власні очі побачити красу, яка була захована від людей такий тривалий час. Тут можна піти на екскурсію в підземелля храму або ж завітати на його музичні вечори, де виступають відомі музиканти, як, скажімо, «Піккардійська терція».
Фото Володимира Дубаса
Колишній монастир єзуїтів у Львові разом із храмом Святих апостолів Петра і Павла (колишній костел єзуїтів) розміщений у межах старого міста, поблизу площі Ринок. Отець Степан Сус проводить нас усередину, просить пробачення й поспішає до своїх прихожан, що чекають на нього. А ми прийшли подивитися на одну з головних цінностей храму – старовинні фрески. Нині в Гарнізонному храмі просто над вівтарем встановлено масивні риштування. Там щодня працюють українські та польські реставратори. Майстри трудяться над збереженням відомого розпису на стелі храму, який був виконаний ще у ХVIII столітті. Його творці – краківський художник Франциск Григорій Іґнац Екштайн і його син Себастьян. Повний сюжет фресок стане відомий після завершення першого етапу реставрації, але вже тепер можна роздивитися, як Екштайни зобразили янголів, старовинні карти, взаємодію людей і тварин.
«Намагаємося зберегти авторський шар недоторканним»
Щодня реставраторка Леся Гануляк заходить до храму, оглядається навколо, пошепки вітається з Богом і підіймається нагору. Долаючи старі сходи, подекуди обережно тримаючись за стіни, яким сотні років, проходить темними коридорами – і ось вона вже на висоті 26 метрів. Там основне місце її роботи впродовж останніх років. Саме тут, під стелею храму, зблизька добре видно, як виглядає авторський розпис батька та сина Екштайнів. Її робота – щоб цей розпис у первинному вигляді бачили наступні покоління впродовж ще багатьох століть.
Фото Володимира Дубаса
– Багато місць стертих. Подекуди взагалі не залишилося верхніх шарів. Але є збережені прекрасні місця. Багато втрат через те, що довгий час були проблеми з дахом, ремонту приділяли мало уваги, і опади, вологість та вода зробили свою негативну справу. Багато шару відпало, тож на нас чекає велика робота, – розповідає Леся Гануляк.
Нині реставратори проводять етап тонування – тонують усі втрачені місця і залишають авторський фарбовий шар недоторканим. Тобто вони доповнюють те, що було втрачено часом, і намагаються зберегти те, що дійшло до нас.
Реставратори кажуть, що оцінити, скільки малюнка втраче
но, дуже важко. Одна з проблем, з якою зіткнулися на перших етапах роботи, – перемалювання попередніми реставраторами. Тодішня реставрація не полягала в тому, щоб зберегти оригінал. Якщо тепер реставратори доповнюють тільки втрати, то раніше реставрація була більше перемальовуванням наново. Таких шарів на цій фресці було два, їх прибрали.
– Бувало, змиваєш кілька шарів фарби – і виявляється, що герой не сидить, а в оригіналі стоїть. Або квітку тримає, а в перемальованому вигляді – книгу. Ми мусили зняти всі ці шари, щоб дійти до авторського. Тепер ставимося з пошаною до кожної краплинки, до кожної дрібнички. Хочемо показати львів’янам і туристам первісний живопис, який задумувався, – розповідають реставратори.
«Щодня ти прокидаєшся і йдеш до чогось прекрасного»
– Ми робимо роботу з радістю, з великою любов’ю. Щодня ти прокидаєшся і йдеш до чогось прекрасного. Хочеться швидше зробити, щоб усі мали змогу милуватися цією красою, – каже пані Леся.
Роботи на цій частині стелі, а саме над вівтарем, планують завершити до кінця року. Втім, такі строки розраховані на те, що все буде добре з погодними умовами. Адже технологічно не можна працювати, якщо дуже холодно. Небезпечно вводити воду у фарби за низьких температур, адже вона може замерзнути й просто знищить малярство.
Щодня над цією кропіткою роботою працює від 8 до 12 людей. Усе залежить від того, де і які обсяги роботи виконують. Над реставрацією фресок працюють реставратори Львівської та Краківської академій мистецтв. Тут постійно відбуваються майстер-класи та екскурсії для студентів. Увесь свій досвід досвідчені реставратори намагаються передати на прикладі своєї роботи.
– Ми готові розповідати, показувати й відкривати студентам щось нове, адже для нас дуже важливо, щоб реставраційна справа в Україні розвивалась, – каже Леся Гануляк.
Занепад храму в радянські часи
Храм відновлюють поступово останні шість років. Найбільше руйнувань церква зазнала у радянські часи. Із 1946 року монахи-єзуїти були вимушені покинути Львів, забравши з собою найцінніше, приміром, короновану ікону Пресвятої Богородиці. І на 65 років храм зачинили. Поки він був закритий, це позначилося на його стані, зокрема на стінописі, й аж до перекриття даху. Деякий час храм використовували як склад, а у 1970-х роках передали Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Він став книгосховищем для 2,3 млн книг. Це хоч трохи зберегло будівлю. Якби тут було щось інше, наприклад, хімічні склади, то, можливо, нічого не залишилося б. Тож завдяки книгам вдалося запобігти значному руйнуванню інтер’єру. Але не все внутрішнє оздоблення збереглося до наших часів.
Протягом жовтня-листопада 2011 року відбувалися роботи з вивезення книг із храму. За цей короткий проміжок часу було вивезено 144 вантажні машини книг та ще 30 вантажівок стелажів.
Реставрація почалася з ретельного дослідження
Цього року завершується перший етап реставраційних робіт, а саме реставрація стелі над вівтарем. Це головна частина храму, де здійснюються богослужіння. Перед початком робіт ретельно дослідили стінопис – його стан, стан фарби та її складники, як стінопис реагує на велику кількість людей, як реагує на вологу та погоду в різні пори року. Таких складових дуже багато, і все це – ті маленькі елементи, які дуже важливо дослідити кожну зокрема й потім звести докупи. Без цього не можна було починати реставрацію. Тим паче, що храм 65 років був зачинений, а останні 5 років до нього активно ходять люди.
Наступним етапом було дослідження кожного клаптика стіни – чи немає там пустот. Якщо були пустоти, їх наповнювали спеціальними речовинами, які робили стіну міцнішою. Те покриття, яке полущилося та потріскалось, намащувалося спеціальними емульсіями, щоб розм’якало, після чого частинки можна було приклеїти назад на стінопис, як наклейки. Таким чином реставратори рятували стінопис.
На сьогодні завершено майже 60% реставраційних робіт. Основна клопітка робота позаду. Тепер відбувається доповнення втрачених частин. Реставратори роздумують, на якому етапі залишити ці роботи, щоб зберегти дух часу.
Наприклад, багато думок було щодо позолоти. Оригінальні фрески були позолочені, точніше мали певні моменти та деталі позолоти. Цю позолоту можна побачити подекуди на карнизах храму. І постало питання – якщо робити нову позолоту, вона й виглядатиме, як нова. На противагу відреставрованій фресці, яка виглядатиме старішою. Тож прийнято рішення залишити стару позолоту, щоб не створювати контрасту.
– Ми готові до того, що багато хто звинувачуватиме нас у тому, що ми знищили особливість храму. Тому що фрески – вони світлі. А храм за 65 років увібрав дуже багато бруду й пороху. А тут на стелі з’явиться контраст. Адже велика частина стелі залишиться поки що не відреставрованою. Ми готові до критики. Але переконані, що коли реставрація вже буде завершена і вся стеля стане світлою, критикувати перестануть, – каже отець Степан.
Про реставрацію у числах
Загальна вартість усіх реставраційних робіт, за підрахунками спеціалістів, становить близько 50 млн грн. Реставрація стелі коштуватиме близько 15 млн грн.
Щомісяця на реставрацію йде близько 250-300 тис. грн. На сьогодні більшість робіт проводять коштом парафіян храму та туристів (до речі, храм вміщує близько 5 тис. осіб). Коштів від держави на проведення робіт не отримували.
Технічну реставрацію малюнків виконують на площі близько 325 метрів квадратних.
Нині у храмі реставрують не лише стінопис, а й бічні вівтарі (святого Миколая Чудотворця та святого Архістратига Михаїла). Триває збір коштів на проведення реставрації скульптури Розп’яття Ісуса Христа, з вівтарем роботи Йоганеса Пфістера 1616 року. Також у храмі є старовинний орган, історична пам’ятка XVII ст. Але близько половини складових музичного інструменту було розкомплектовано в радянські часи й вивезено за кордон, тож наразі інструмент реставрувати не планують.
