17 липня, на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №67 відбувся молебень на вшанування пам’яті дисидента Івана Геля з нагоди 80-ої річниці від дня народження.
Представники ЛОДА, ЛОР та ЛМР запалили лампадки та поклали квіти до могили Івана Геля, повідомила прес-служба львівської мерії.
Сьогодні у Львові також відкрили і освятили меморіальну таблицю в пам’ять Івана Геля. Таблицю відкрили з ініціативи рідних Івана Геля на фасаді будинку на вул. Кастелівка, 16, в якому він разом з дружиною проживав близько 20 років.
gelj ivan 2Зазначимо, що питанням про розміщення таблиці займалися покійний Василь Откович (подав ідею про розміщення таблиці, яка стала дипломною роботою випускника Львівського державного коледжу декоративного й ужиткового мистецтва ім. І. Труша), народний депутат Ігор Васюник, депутат ЛМР Роман Грицевич, голова організації «Святий Юр» Валерій Калинюк, отці Церкви Святого Юра, ЛОДА та ЛМР. Франківська районна адміністрація виділила 30 тис. грн. для ремонту фасаду будівлі на вул. Кастелівка, 16, а родина для здійснення ремонту додала ще 23 тис. грн.
Довідка
Іван Гель – український правозахисник, дисидент, політик, публіцист, релігійний діяч, один із засновників Української гельсінської спілки, колишній радянський політв’язень.
Двічі був засуджений радянським режимом. У березні 1966 р.-до 3 років таборів суворого режиму за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаґанда», «організаційна діяльність»).
У серпні 1972 р. за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 років таборів особливого (камерного) режиму та 5 років заслання.
Тюремний термін відбував у Мордовії (Сосновка) та в Пермській області (Кучино), заслання — в Комі АРСР.
У таборах брав участь у голодуваннях, зокрема, в голодуванні з вимогою статусу політв’язня. Одне з його голодувань тривало 100 діб: домагався реєстрації шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір’ю їхньої доньки Оксани (1964 р. н.). 1975 року шлюб був зареєстрований. Усього голодував понад 300 діб.
Після повернення в Україну, навесні 1987 разом з В.Чорноволом, М.Горинем, П.Скочком відновив журнал «Український вісник», був його відповідальним секретарем. Співзасновник Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. 1987 року створив і очолив «Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви», редаґував журнал «Християнський голос», організовував перші масові релігійні та політичні акції в Галичині, зокрема, збори 250 тисяч вірних УГКЦ 19 вересня 1989 року біля собору Святого Юра у Львові — тоді катакомбна церква леґалізувалася і дістала офіційне визнання. Брав активну участь у створенні «Меморіалу» і Народного Руху України.
Був депутатом, заступником голови Львівської обласної ради першого демократичного скликання (1990—1994).
Помер у 2011 році.
