На Площі Ринок, 5 з кінця XIX ст. і до середини XX ст існувала ресторація єврея Самуїла Райха. Там збиралась різна інтелігенція, громадські діячі, а також учні гімназій. І. Франко, М. Яцків, В. Стефаник та багато інших відомих письменників були постійними клієнтами каварні.
Любив засідати в закладі радник Берест. То був низький, опасистий, з “вільгельмівськими” вусами пан, який рідко всміхався, та завжди був веселий і намагався пожартувати над своїми приятелями. Його друг, підприємець Микола Заячківський, мешкав зовсім поруч на Площі Ринок, 39, а тому у Райха по п’ятницях вони часто збиралися на оселедець та коньячок разом ще з іншими старшими панами. Берест мав гарний ліричний тенор і Заячківський просив його співати «Адонай» – жидівську ритуальну пісню. Роман Купчинський у «Зі спогадів про сучасників» так жартома описує цю історію:
«Рік-у рік співав радник Берест «Адонай» і рік-у-рік старий Райх плакав. І рік-у-рік казав Заячківський: – Щось твій голос ніби як не шліфований. І рік-у-рік відповідав йому радник Берест: – Бо нема каляфонії (струнно-смичковий інструмент). І рік-у-рік старий Райх ставив «колійку» коньяку».
Василь Стефаник, приїжджаючи до Львова, одразу йшов до Райха і кликав туди товаришів з редакції «Літературно-Наукового вісника». У редакції вже знали, що Стефаник привіз нове оповідання і чекає авансу, або приїхав просити аванс за ще не написаний твір.
Колись учням дозволялося ходити до каварень і ресторацій тільки зі старшими родичами. Однак вони порушували це правило, знаходячи так звані «криті» заклади, де могли почуватися безпечно. Так учні Академічної гімназії в ресторації Самуїла Райха мали навіть свій окремий закуток. Приходили не тільки кави попити, а і в більярд зіграти, і важливі організаційні моменти шкільної політики вирішити.
Якось влаштував вечірку в Райха Олександр Олесь, який тішив свою компанію жартами замість поезій.
Любив випити пиво в цій кнайпі Василь Щурат.
Ходив в це місце і Іван Франко, хоча кави не пив, більше будучи чайоманом.
У Райха любив посидіти Михайло Яцків. Частенько він виривався до кнайпи й під час роботи в редакції Наукового Товариства імені Шевченка, але тільки тоді, коли Франко бував із якихось причин відсутній і не міг його занюхати.
Одного разу він прорахувався. Франко повернувся непередбачено раніше, і Яцків хутенько сховався до шафи. Увійшовши, Франко відразу вловив запах перегару і спитав у канцеляриста Кислиці:
– Де Михайло?
Той кивнув на шафу. Франко рвучко шарпнув дверцята, і Яцків вивалився на підлогу.
Коли до Львова приїхала Леся Українка, Яцків уроїв собі, що закоханий у неї, і вирішив у цьому признатися. Купив квіти, але по дорозі до “Жоржа”, де зупинилася Леся Українка, вступив до кнайпи Райха.
Там уже сиділо кілька молодомузівців, котрі, зачувши про шляхетні наміри Яцкова, порадили йому для хоробрості випити рому. А що на одному келишку не обмежилося, то незабаром Яцків мав уже такий бойовий настрій, що, не гаючись, рушив до “Жоржа”.
Та коли він вручав букета Лесі, то хоч-не-хоч мусив видихнути збагачене трунками повітря.
– Михайле, твої квіти мають підозрілий запах, – сказала поетеса.
– Це тому, що я йду з каварні, – промимрив Яцків.
Леся квітів не взяла, і засмучений жених повернувся назад до кнайпи.
Ресторація закрилася восени 1939 року. Зараз за адресою Площа Ринок, 5 знаходиться хостел для туристів.