Ольга Свириденко – керівник освітніх програм Microsoft у країнах Центральної та Східної Європи й спікер InnoTech 2017. У київському офісі Microsoft ми поспілкувалися про вагомість українського диплому на ринку праці, мотивацію для студентів і головні прогалини у вищій освіті.
Цінність диплому
Вища освіта – чудовий фундамент для подальшого розвитку. Але на співбесіді в нашій компанії – це не єдиний вагомий фактор. Нині важливою є здатність вчитися та розвиватися. Головний принцип: «Ти не повинен бути людиною, яка все знає. Ти повинен бути людиною, яка здатна все вивчити».
Якщо до нас приходить студент/ка із дипломом, який/а абсолютно закритий до нового досвіду, не здатний/а сприймати нові знання та працювати в команді – ми не відреагуємо на це позитивно.
Що робити з університетами
Наші університети стануть кращими, коли повноцінно використовуватимуть юридичну автономію – як фінансову, так і академічну. Необхідно навести лад у процесі оцінювання досягнень викладачів в університетах – «ясні голови» мають бути визнаними. Ті кадри, які не відповідають етичним нормам і академічним вимогам, повинні шукати інші варіанти працевлаштування, тільки не ВНЗ.
Зона розвитку – міжуніверситетська взаємодія. Ми помічаємо тенденцію, що багато українських студентів обирає навчання в Європі. Це прекрасно, але для економіки інших країн. Щоб українські студенти не хотіли від’їжджати за кордон, слід залучати закордонний досвід до нас.
Університетів має бути менше. Це непропорційно, коли в країні з населенням в 42,5 мільйони функціонує понад 300 вищих навчальних закладів. Це дуже високий показник.
В Україні вже були активні обговорення щодо існування лише 50 університетів. Частково я підтримую такий підхід. Деякі університети повинні стати масштабнішими, деякі – перетворитися на професійно-технічні навчальні заклади, а деякі – зникнути.
«Ти не повинен бути людиною, яка все знає»
Доступність технологій
По-перше, важливо йти в ногу з часом, з новітніми технологіями. У моєму розумінні це означає мати повноцінний доступ до Інтернету і навчальних матеріалів. Наприклад, в Естонії закріпили базове право на користування Інтернетом у Конституції країни.
По-друге, якщо є доступ, потрібен засіб для доступу: мобільні телефони, ноутбуки, планшети. Звісно, діти у великих містах мають можливість користуватися сучасними девайсами, але стверджувати, що всі українські вчителі й учні володіють ними – велике перебільшення. Скільки років знадобиться для втілення цього в життя – невідомо, адже ми все ще друкуємо підручники, а не використовуємо електронні ресурси.
Якщо Міністерство освіти найближчим часом скаже, що має намір створити національну освітню платформу, де всі студенти й учні зможуть вільно взаємодіяти – це стане величезним проривом. Країни, що мають схожий досвід з Україною, скажімо, Казахстан або Грузія, мають більший прогрес у цифровій трансформації освіти за певними параметрами, ніж ми.
Релевантність навчальних програм
За результатами багатьох досліджень, для учнів і студентів відвідувати навчальний заклад означає спілкуватися з однодумцями та цікаво проводити час. У цьому полягає рушійна сила навчання. Питання в тому, як мотивувати студента, котрий вступив, наприклад, на радіотехнічний факультет, відсидіти пару з культурології. Є сенс зробити релевантнішими програми для студентів і скасувати ті предмети, які не відповідають їхньому вибору.
Варто також переглянути форми навчання: не просто лекції з перевіркою конспектів, а участь у реальних задачах, кейсах і проектах. Не можна розраховувати, що студент тільки через повагу до викладача сидітиме та слухатиме те, що було актуальним 30 років тому, а зараз взагалі ніде не застосовується.
Другий момент – наша культура. У нас «прийнято» мати вищу освіту. Усі батьки мотивують дітей вступати до університету. Насправді є молодь, яка вміє працювати руками та мізками – для цього їм не потрібен диплом. Але вони залишаються в університетах на кілька років. Необхідно популяризувати робітничі професій, адже в них є потреба.
«Якщо у нас конкурують університети, то на Заході – програми».
Консервативність вишів
На жаль, наша система вищої освіти є доволі консервативною й кардинальних змін останнім часом у ній не відбулося. Але новий Закон України «Про вищу освіту» дає більше можливостей щодо автономності вищих навчальних закладів – це вже великий крок. До того ж має бути стратегія розвитку університету та ректорська підтримка його співробітників.
Якщо у нас конкурують університети, то на Заході – програми. В Україні ми бачимо рейтинги найкращих вишів загалом, а на Заході – рейтинги найкращих спеціалізованих програм для навчання. У чому перевага? Створюється якісніший відбір студентів, у підсумку більше випускників підуть на свою спеціальність.
Онлайн-курси як альтернатива вищій освіті
Я – великий фанат онлайн-курсів, оскільки вбачаю в них величезну цінність для людей, які розуміють, навіщо їм це потрібно. Чи стануть вони заміною традиційній вищій освіті? Ні, не думаю. Скоріше потужним доповненням для мотивованих студентів. Це дуже зручний спосіб бути в курсі останніх тенденцій. Онлайн-курси здатні з’явитися за місяць після перевороту в науці, і ми зможемо отримати доступ до нової інформації моментально. Консервативність вищої освіти вимагає більше часу для перегляду навчальних програм і вирішення всіх формальних питань.
Розвиток науки
Національна академія наук України зараз ніби перебуває в окремій галактиці. Більшість навчальних закладів не має дослідницьких центрів зі світовим іменем: наука – окремо, університети – окремо. Необхідно створити спеціалізовані наукові центри, де здобуті знання впроваджуватимуть у навчальних програмах.
Також наукові центри потребують реальних кейсів, грантів, комерційних замовлень – це не менш важливо. І це повинно стати високооплачуваною працею.
Ми маємо ким пишатися. Є величезна кількість мотивованих професіоналів. Отримавши необхідні ресурси, наука в Україні розвиватиметься та набиратиме нових обертів.
Чому українські виші пасуть задніх у світовому ТОПі
Є 6 факторів, які впливають на позицію університету в рейтинговій системі (зокрема результати українських вишів у QS World University Rankings):
- академічна репутація ВНЗ;
- співвідношення кількості викладачів до кількості студентів;
- індекс цитування;
- репутація серед роботодавців;
- співвідношення іноземних викладачів до місцевих;
- співвідношення міжнародних студентів до місцевих.
Якщо показник академічної репутації становить 40% від загальної суми рейтингу навчального закладу, ймовірно, наші ВНЗ мають із ним проблеми. Люди повинні бути відомими на світовій арені та приносити наукову новизну.
Ще один момент – це індекс цитування. Коли йдеться про плагіат і псевдонауку, ми не у вигідній позиції. Так, у кожному ВНЗ є видатні особистості, але якщо у великому університеті понад 20 тисяч студентів і 4 тисячі співробітників, то ці яскраві особистості можуть просто загубитися серед інших.
Щоб потрапити до рейтингу, необхідно працювати над новизною думки, яку доносять викладачі, над рівнем цитування та впізнаваністю. Важливо працювати над репутацією навчального закладу, залучати досвідчених професорів, підтримувати перспективні таланти, взаємодіяти з ринком праці, проводити дослідження, брати участь у міжнародних консорціумах – це саме та довгострокова діяльність, яка приведе до потрібного результату.
