8 березня в Гаазі був день українських виступів: Київ відповідав на юридичні аргументи та часом відверті фейки, що пролунали від росіян напередодні.
“Європейська правда” публікує скорочену версію ключової промови української сторони – виступу представника України, професора Гарольда Хонджі Ко.
Пане Президенте, члени суду. У своїй презентації Росія заперечила клопотання України, але при цьому перекрутила закон та спотворювала факти.
Росія каже, що ця справа поєднує два різних питання – щодо фінансування тероризму на сході України та щодо порушень Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації в Криму.
Але як я вже зазначив у моїй вступній презентації, порушення цих договорів мають спільне джерело – зневажання Російською Федерацію правами людини під час незаконного вторгнення. Ми не просимо про розгляд цієї справи по суті. Так само
ми не просимо і не проситимемо визначити законність російської агресії або підтвердити український суверенітет в Криму, незважаючи на театральність “референдуму”.
Але не потрібно глибокого дослідження справи для рішення про запобіжні заходи.
Боротьба з фінансуванням тероризму
Вчора, під час видатного сеансу юридичної гімнастики, російський представник запропонував вам прочитати договори про заборону фінансування тероризму і всіх форми расової дискримінації таким чином, щоби зрештою дозволити такі дії.
Пан Вордсворт доводив, що під час збройного конфлікту Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму чомусь не забороняє Росії надсилати летальну зброю до підтримуваних Росією збройних груп на сході України.
Він запевняє, що це так, навіть коли ці групи навмисно використовують цю зброю для атак на цивільне населення у мирних українських містах, і навіть коли надані Росією ракети вражають пасажирський літак, вбиваючи близько 300 цивільних, включно з трьома немовлятами.
Він жодного разу не заперечив абсолютно критичний факт – що Росія свідомо поставляла озброєння групам, які атакують цивільних на сході України.
Своїм мовчанням він очевидно визнав, що таке постачання має місце, але заявив, що постачання такої смертельної зброї недостатньо для порушення Конвенції – через умови щодо умислу.
Намагаючись мінімізувати порушення прав на сході України, російський представник мав намір залишити поза увагою (але не став відкидати!) беззастережні факти, представлені Україною у своїй вступній презентації, які були також авторитетно доведені Генеральним секретарем ООН, Високим комісаром ООН з прав людини, спостерігачами ОБСЄ, Нідерландською комісією з безпеки, поважними групами з прав людини та визнаними журналістами-розслідувачами.
Пан Вордсворт припустив, що коли існує військовий конфлікт, не може бути тероризму.
Навіть акти безладного артилерійського обстрілу невинних цивільних, стверджує він, некоректно “визначати як акти тероризму” в розумінні статті 2 Конвенції про заборону фінансування тероризму.
Але насправді все навпаки – його прочитання статті 2 Конвенції не є правдоподібним.
Відповідно до Конвенції, злочином є, коли будь-яка особа “будь-яким чином надає засоби”, активи будь-якого роду, матеріальні або нематеріальні, усвідомлюючи, що вони будуть використані повністю або частково для вчинення:
- Порушення Монреальської конвенції, яка забороняє незаконні дії проти безпеки цивільної авіації
- Будь-якого іншого діяння, спрямованого викликати смерть особи, цивільної або такої, яка не бере активної участі у воєнних діях в ситуації збройного конфлікту, або заподіяти їй тяжке тілесне ушкодження, коли мета такого діяння в силу його характеру чи контексту полягає в тому, щоб залякати населення.
Ця стаття робить надання Росією ракетних систем запуску “Бук” бойовикам, які збили цивільний літак МН17, тяжким злочином відповідно до Конвенції.
Вона також визнає злочином, у розумінні Конвенції, надання Росією ракет “Град” та іншого озброєння для атак на цивільні райони у Маріуполі, Краматорську, Харкові та Волновасі, адже
такі атаки невідворотно мають наслідком залякування та деморалізацію цивільного населення цих територій.
Пан Вордсворт заявив, що під час збройного конфлікту міжнародне гуманітарне право є єдиною сферою права, яка забороняє поширення терору серед цивільного населення. Але Конвенція визнає, що акти тероризму та стан збройного конфлікту не є взаємно виключними.
Процитована вище стаття 2.1 (b) чітко визначає, що навіть в умовах збройного конфлікту цивільні, які проживають далеко від зон конфлікту і не беруть активної участі у військових діях, теж можуть бути жертвами терористичних атак, що фінансуються зовнішніми постачальниками військового матеріалу.
Як зазначила у виступі 6 березня представниця України Марні Чік, та ж сама група людей може здійснювати атаки на військові цілі, але також бути винною і у вчиненні актів тероризму проти цивільних.
Отже, той факт, що “ДНР” бере участь у військовому конфлікті з силами України, жодним чином не звільняє Росію від відповідальності, коли вона надає ракети бойовикам, які потім запускають їх без розбору для вбивства цивільних осіб в житлових районах, розташованих далеко від “гарячих точок”.
Атака на цивільних з політичною метою є тероризмом, незалежно від того, чи має місце також збройний конфлікт.
Російські найманці в Україні одночасно воюють з українськими збройними силами та вчиняють акти тероризму проти цивільних, як це визначено конвенцією, залякуючи народ України з метою, щоб ті поступилися їхнім вимогам.
Крім того, пан Вордсворт стверджує, що “артилерійські обстріли без розбору, які стали ознакою цього конфлікту, є… наслідком дій України”.
Це твердження викликає обґрунтований сумнів і ще буде предметом доказових дебатів, коли ця справа перейде до стадії розгляду по суті. Адже будь-який неупереджений спостерігач ситуації на сході України знає, що переважна кількість жертв таких безладних атак є українськими цивільними.
Не сумнівайтеся, Україна серйозно ставиться до своїх зобов’язань (щодо розслідування злочинів, скоєних військовими зі своєї сторони) відповідно до міжнародного права. Під слідством перебувають добровольчі батальйони, які інша сторона зазначає як тих, хто скоює злочини проти цивільних.
Росія приправила свою презентацію, яку ми почули напередодні, багатьма необґрунтованими фактичними звинуваченнями. І хоча не варто очікувати, що за 24 години ми будемо детально коментувати кожне з них, та ми зробимо це пізніше під час розгляду цього питання.
Та наразі єдиним, про що ми вас просимо, є запит України про запровадження запобіжних заходів, через нагальну потребу захистити народ України.
На жаль, під час збройного конфлікту неможливо взагалі уникнути жертв серед цивільних. Але це не означає, що сусідня держава може постачати зброю незаконному збройному формуванню, що без розбору обстрілює цивільні райони лише на тій підставі, що ймовірна військова ціль може бути десь поблизу.
Коли російські найманці нещодавно поливали ракетами Авдіївку з житлових районів (Донецька та Макіївки), то видається, м’яко кажучи, смішним, що Росія фокусується на фотографіях танків, які захищають українські міста від можливих атак бойовиків.
Ще одним перекручуванням є посилання на триваючий Мінський процес як перешкоду запровадженню цим судом запобіжних заходів щодо РФ.
Пан Вордсворт вважає “незбагненним” те, що Україна вважає такі артилерійські обстріли актами тероризму попри те, що РБ ООН погодилася на помилування та амністію за дії в Донецькій і Луганській області. Інший представник РФ, професор Цимерман, закликає “продемонструвати чутливість щодо триваючих політичних процесів” і каже, що “Суд повинен утриматись від запровадження заходів, які б підірвали такі процеси”.
Але Україна не погоджувалася на амністію щодо тяжких злочинів.
Жодна угода про амністію не може припинити переслідування осіб, причетних до збиття літака МН17 або інших огидних терористичних актів.
Україна чітко зазначила, що не вважає ДНР/ЛНР офіційними сторонами Мінського процесу. Хоча, до слова, історично держави нерідко ведуть переговори з терористичними групами, як це робила Колумбія з FARC протягом багатьох років.
Професор Цимерман так і не пояснив, як запобіжні заходи можуть завадити Мінському процесу.
Навпаки, захист, якого вимагає Україна, змусить Росію дотриматись своїх зобов’язань в рамках Мінська.
До речі, Суд вже чув аргументи, схожі на російські, і не пристав на них – більше 30 років тому у справі “Нікарагуа проти США”.
Можливо, найбільш вражаючою частиною російської вступної презентації був творчий витяг професором Цимерманом щодо того, коли держави мають юридичне зобов’язання співпрацювати з метою протидії тероризму.
Він вважає, що Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму ніколи не мала на меті регулювання дій держав, на противагу діям окремих порушників.
…
Прийняти новаційне прочитання професором Цимерманом Конвенції як такої, що не застосовується до тероризму, спонсорованого державою, означало б, що ми створюємо для приватних осіб можливість отримувати фінансування від державних установ на підтримку тероризму, без відповідальності за це відповідно до Конвенції.
Та навіть якщо припустити, що пряма відповідальність держави не застосовується, Росія все одно має нести відповідальність відповідно до Конвенції за неспроможність запобігти будь-яким особам, включаючи урядовців, у наданні фінансування озброєним групам, які атакують цивільних на сході України.
Якщо Росії відомі окремі особи на її території, наприклад ті, хто сприяв пересуванню ЗРК “Бук” в Україну та назад після збиття літака МН17, вона має зобов’язання розслідувати це та переслідувати їх. І якщо їй відомо, що ці особи далі надають потужну зброю цим самим групам, то Росія повинна вжити “усіх практично можливих заходів”, щоб їх зупинити.
Сам лише контроль Росії за її власним кордоном був би надзвичайно “практичним кроком”, щоби зупинити потік ракет “Бук” та “Град”.
Отже, незважаючи на новітні юридичні теорії, Росія не зможе так легко позбутися своїх зобов’язань відповідно до Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Якщо фізичні особи на території федерації, в уряді чи поза ним, надавали підтримку озброєним групам, які вчиняли терористичні акти на сході України, Росія несе пряму відповідальність відповідно до Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
…
Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації
Так само Росія викривляє факти та перекручує закон, коли заявляє, що не порушує Конвенцію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (КЛРД) в Криму.
Російська Федерація не має законних підстав для окупації Криму.
Та попри це, протягом часу, коли вона це робить, вона зобов’язана поважати багатоетнічне населення, яке там проживає.
В рамках КЛРД Україна лише вимагає від Росії виконувати свої зобов’язання, тобто не дискримінувати на основі раси та національності. Пізніше мій колега, пан Гімблетт, присвятить увагу низці фактологічних тверджень представників РФ, які були хибними, або спотвореними, або не стосувалися суті.
У виступах 6 березня ми довели, що окупаційна влада Криму запровадила політику “русифікації”, що має на меті колективне покарання та широку дискримінацію інших культур.
Йдеться про кампанію культурного винищення.
РФ намагається позбавити неросійські групи їх культурної ідентичності. Просуваючи етнічне російське домінування, Росія має на меті дискримінацію неросійських груп, особливо кримських татар та етнічного українського населення.
Йдеться про узгоджені зусилля із залякування кримських татар та етнічних українців, зникнення та викрадення лідерів кримських татар без належного розслідування, вигнання та переслідування лідерів кримських татар, ліквідацію татарських ЗМІ, заборону Меджлісу, культурно важливих українських зборів та україномовних шкіл.
Ці факти були широко документовані авторитетними правозахисними організаціями. Лише кілька місяців тому ООН засудила постійну практику дискримінації в окупованому Криму.
Натомість, окрім захоплюючої похвали агентом Росії “великих зусиль Росії щодо сприяння гармонійному розвитку усіх етнічних груп у Криму”, вчора ви не почули правдоподібного виправдання російської кампанії культурного винищення.
У своїй презентації вчора представник РФ, професор Форто, вдався до юридичної гімнастики, яка вивертає цей договір навиворіт. Його хибні твердження спотворюють Конвенцію (КЛРД).
Як не дивно, але він стверджував, що КЛРД не забороняє культурне винищення російською владою мовної, культурної та політичної незалежності кримських татар та етнічних українців тому, що не всі ці акти переслідування татар грунтуються на расових ознаках. Натомість вони були, каже він, мотивовані іншими причинами. Ось як він це подав:
“Недостатньо стверджувати, що хтось постраждав або одне з його прав було порушено. Необхідно довести, що це упередження або порушення права має дискримінаційний характер. Тому Україна повинна довести, що Росія здійснювала ці заходи, які впливають у дискримінаційний спосіб на спільноти татар та українців у порівнянні з політикою щодо інших жителів Криму”.
Простіше кажучи, захист професора Форто полягає у тому, що Росія власне порушує права людини в Криму на рівній основі.
Намагаючись захистити дії Росії, він зазначає, що Комітет КЛРД повинен був чотири рази зібратися на надзвичайні сесії стосовно дискримінаційних практик Росії.
Це сумна історія про роль Комітету КЛРД, який Російська Федерація демонстративно ігнорувала. Але професор Форто на цій підставі стверджує, що Суд ООН не має права запровадити запобіжні заходи стосовно дискримінаційної поведінки Росії в Криму.
Звичайно, у справі “Грузія проти Росії” цей Суд запровадив запобіжні заходи, незважаючи на аналогічні аргументи з боку РФ.
Невідкладність ситуації в Україні
Пане Президенте, члени Суду.
Якщо коротко, цей Суд має справу з трагічною і невідкладною ситуацією. Брутальна відповідь Росії на Революцію Гідності в Україні призвела до пов’язаної з цим кампанії порушення прав людини на її власній землі.
Міжнародне право не може стерпіти ситуації, коли держава, яка заявляє про заборону фінансування тероризму та расової дискримінації, насправді надає підтримку безладним обстрілам цивільних та культурному винищенню іншої нації.
Як продемонстрували перелічені Україною факти, ситуація є невідкладною як на сході України, так і в Криму. Як і в позові “Грузія проти Росії”, цей Суд повинен запровадити запобіжні заходи, тому що:
- обставини є “нестабільними і можуть швидко змінитися”;
- існує явно вразливе населення, яке потребує вашого захисту – невинні цивільні України;
- має місце триваюча суперечка і немає загального вирішення конфлікту;
- подібні інциденти вже призвели до смертей, поранень і переміщення місцевого населення.
Як і в нещодавній справі “Екваторіальна Гвінея проти Франції”, запобіжні заходи є необхідними не тільки тому, що порушення міжнародного права мали місце в минулому, але й тому, що вони знову можуть статися, якщо запобіжні заходи не будуть швидко запроваджені.
Професор Цимерман стверджує, що не існує невідкладності, тому що МН17 вже знищено і атаки на цивільних, на які посилається Україна, вже мали місце кілька місяців тому.
Але він демонстративно ігнорує ті факти, що якщо Росія не отримає вказівку Суду охороняти свій кордон, то
завтра на схід України може прибути ще небезпечніша зброя і жахливі атаки на цивільних, які мали місце лише кілька тижнів тому в Авдіївці, можуть повторитися.
На завершення дозвольте мені повторити, що Україна не намагалася довести всі численні порушення Росією міжнародного права до відома цього Суду. Україна не зверталася до Суду за захистом внаслідок російської територіальної агресії на порушення Статуту ООН чи за підтвердженням суверенітету України щодо Криму. Ваше завдання сьогодні полягає не у вирішенні позову України по суті, не у з’ясуванні, чи були порушені згадані конвенції, і навіть не у визначенні того, чи має Суд юрисдикцію щодо цієї справи.
Вашим єдиним завданням є вирішити, чи Україна має право на запровадження запобіжних заходів протягом часу розгляду цієї справи.
Напевно найяскравішим аспектом вчорашньої презентації (російської сторони) було те, що вона викрила ширше ставлення Росії щодо Суду та міжнародного права. Юридична акробатика, яку ви почули від кмітливого представника РФ, приховує очевидне переконання російської сторони, що міжнародні правила, які застосовуються до інших націй, просто не застосовуються щодо Росії.
Завданням України в цьому Суді є використання його юридичних повноважень для захисту невинних українських цивільних, яким загрожують безладні терористичні атаки та культурне винищення. Без запобіжних заходів з боку цього Суду Російська Федерація продовжить грати за власними правилами всупереч вимогам конвенцій, а невинні українські цивільні заплатять за це.
Пане Президенте, члени Суду. Україна просить наказати Росії припинити потік зброї та допомоги через свій кордон для груп, які вдаються до терористичних атак проти цивільних, та припинити кампанії культурного винищення.
