Ода нудьзі

30 Квітня 2018 22:15

 

Вісім чи дев’ять років тому я написала статтю, присвячену отим мужнім батькам, які для того, щоби розважити своїх чад під час канікул, відчувають потребу перетворюватися на китайських фокусників або – ще краще – на директорів цирку з чотирма манежами. А якщо сьогодні ми запросимо всіх твоїх шкільних друзів у парк атракціонів; а якщо завтра сплав каяками бурхливою гірською річкою (побудка о сьомій ранку, аби вчасно прибути на місце); в четвер у нас зоопарк, а в п’ятницю велокрос, навіть якщо буде така спека, що з неба падатимуть смажені птахи; далі на вихідних трохи рафтингу, греблі на байдарках і банджі-джампінгу – доки не закінчаться англійські герундії і не спорожніє гаманець послужливого предка. Та стаття називалася «Дозвольте дітям нудитися» і не мала жодного успіху. Тільки якось одна старша пані спинила мене на вулиці, аби сказати, що вона поділяє мою думку. Решта читачів дивилися на мене з сумішшю жалю й осуду. Впевнена, вони думали: «Стара школа. Ота Посадас, мабуть, була матір’ю в стилі строгої гувернантки – з тих, що змушують своїх дітей нудитися, заставляючи їх спати після обіду чи задля розваги грати в настільну гру лудо». І вони мали рацію – я такою була. Коли мої доньки були маленькими, я старалася, аби вони, з одного боку, додержувалися дисципліни, а з іншого – самі шукали собі розваги. Пообідній сон, наприклад, я перейняла від своєї матері. Це правда, що в дев’ять чи десять років я також вважала нудотою те, що мусила лишатися на півтори години сама в своїй  кімнаті, де компанію мені складала лише книжка. Але саме так я познайомилася з Александром Дюма і Жулем Верном, з Енід Блайтон і Агатою Крісті. Можливо, через це – чи тому, що багато разів я уникала сієсти, аби повторити пригоди персонажів, про яких читала, чудово проводячи час – я була (і залишаюся) прихильницею нудьги і вважаю її дуже креативною. Коли я написала ту статтю, то була у явній меншості; дитяче виховання йшло радше шляхом «батьків-гвинтокрилів», тобто предків, які постійно здійснюють обліт над життям своїх дітей. Не лише для того, аби направляти їхнє навчання і позашкільні заняття – китайську мову сюди, сольфеджіо туди, тайцзіцюань, шахи, балет, логопед… – але й їхнє дозвілля. Бо як це чадо буде сидіти, нічого не роблячи? Нудьга, жахливе слово, є матір’ю всіх пороків; значно краще робити кілька речей одночасно, як ті діти, що сідають обідати з навушниками на вухах і, втупившись у планшети, сьорбають зупу (і при цьому не набридають, бо ж не можна весь час виступати в ролі китайського фокусника, чорт візьми). Утім, коли така поведінка здавалася вже нормою, раптом з’являється лист вчителя з Альхесірас з питанням: чи робимо ми послугу дітям цим безперервним танцем святого Віта. Цей лист отримує велике поширення в Інтернеті, можливо, тому, що в ньому говориться те, про що багато хто вже віддавна думав, але не наважувався висловити через страх видатися батьками-ретроградами: що нічого не станеться, якщо не пантрувати кожен рух дітей; що найкращий батько не той, хто завалює дитину дорогими приладами, якими та бавиться якусь хвильку, а потім хоче бавитися іншим і ще іншим, бо всі їй набридають. Що часто найпростіший предмет – палиця, шнурок чи м’яч – розважає більше, ніж найсучасніший прилад, який коштує купу грошей і невдовзі стає нікому не потрібним. Мені трохи незручно, що мушу нагадувати такі очевидні речі, але у цій круговерті життя ми забуваємо те, що всі знаємо споконвіку. Що немає нічого, що би розважало – і спонукало до винахідливості – сильніше, ніж уява. І що вона є не лише невичерпною, безмежною і до того ж безкоштовною – а й ніщо її так не стимулює, як невеличка нудьга. Саме так, витаючи в небесах чи дивлячись, як щось вариться в казанку (що одне і те ж), Ватт придумав парову машину, а Ньютон, відпочиваючи ополудні під деревом, – закон гравітації. Розповідають, що прямо на голову йому впало яблуко, вивівши з глибокої задуми. Не знаю, чи це правда, чи воно впало трохи далі. Та ми знаємо те, що саме в ту мить – і дуже нудно – він почав ставити собі питання.

Carmen Posadas
Elogio del aburrimiento
XLSemanal, 31.07.2017
Зреферувала Галина Грабовська

Джерело: Збруч