Фото ілюстративне. Джерело: Європейський колегіум
У Львові восени вдруге стартує програма розвитку шкіл «Школа 3.0.» від Центру інноваційної освіти «Про.Світ».
Програму розвитку «Школа 3.0.» — проект, покликаний змінити те, як відбувається взаємодія в українських загальноосвітніх навчальних закладах між учнями, батьками, вчителями, урядовими та неурядовими організаціями, бізнесом тощо. Цього разу планують відібрати 4 львівські школи. Якими сьогодні є школи, котрі першими взяли участь у проекті?
Коли у березні стартувала «Школа 3.0», до неї долучилися 4 навчальних заклади міста: Львівська школа-інтернат №2, Львівська середня загальноосвітня школа №98, Львівський навчально-виховний комплекс ім. В. Стуса та Львівський навчально-виховний комплекс «Школа-садок» Софія».
«Проект фокусується на тому, щоби побудувати у школах культуру постійного вдосконалення. По-перше, має бути спільна візія усієї школи щодо розвитку її майбутнього. Дуже часто цю спільну візію важко вловити у думках вчителів, батьків, учнів — не всі можуть казати, якою буде школа наступного року, — каже співзасновниця Центру інноваційної освіти «Про.Світ» Лілія Боровець. — Другий момент — це командна робота, адже сьогодні вчителі і досі працюють у школах поодиноко. І зміна того, як працюють між собою вчителі, є стимулом до інновації».
Також, за словами Лілії Боровець, у рамках проекту школи вчаться ставити учня у центр прийняття всіх рішень в рамках навчального закладу.
Львівська середня загальноосвітня школа №98, директорка — Людмила Земба:
Я була ініціатором участі у проекті, бо розуміла: щоби у школі відбувалися зміни, потрібна команда. Ми бачили, наскільки наша команда трансформувалася. У нас утворилося ядро з 15 людей, які є мозковим центром. І ми розуміємо, що не можна вчити дітей так, як вчили нас, а тим більше так, як вчили наших батьків. Освіта має йти попереду суспільства і найновіше обладнання має бути в школі, а не в компаніях.
Одним з проектів 98 школи була побудова тематичних уроків. Ми кожний місяць присвячуємо окремій темі, залучаємо громаду, батьків до її висвітлення.
Ми проводимо загальні та індивідуальні батьківські збори. Для індивідуальних визначений окремий день, коли вчителі усі знаходяться по кабінетах і батьки обирають, з ким вони хочуть поспілкуватися сьогодні. До деяких вишиковуються черги! Вчителі початкових класів проводять індивідуальні збори, коли для спілкування виділяють 15 хвилин і говорять виключно про одну дитину.
Ми також ведемо сторінку у Фейсбуці. Батьки залишають там коментарі. Потім це переходить у живе спілкування. Інколи розмови з мамою протягом 40 хвилин достатньо, щоби змінилося враження про школу. Ми батькам завжди кажемо: ваше відношення до школи — це також мотивація для дитини ходити сюди, любити її.
Ми говоримо дітям, що «школа є ваша, вона для вас. Що ви хочете, те в школі і буде відбуватися». До прикладу, ми проводимо анкетування «Цікавий урок, це коли на уроці…» — і діти пишуть свої пропозиції. Вони можуть написати на скриньку, ми коментуємо потім ці дописи.
Після участі у проекті у нас дуже активізувався учнівський парламент і загалом діти сталі сміливіші. Наприклад, дівчатка вирішили, що треба провести чемпіонат школи з тенісу — провели. Прийшли і сказали, що хочуть провести вечір пам’яті Кузьми Скрябіна — зробили; захотіли залишити слід у школі і намалювати навпроти свого класу сердечко долонями — намалювали.
Фото ілюстративне. Джерело: moemisto.ua
Львівський навчально-виховний комплекс «Школа-садок» Софія», вчителька — Наталія Підлісна:
Про зміни в освіті говорять всі: від популістів політиків до бабусь біля під’їздів, — і це вже не смішно і не цікаво. Як правило, всі чекають зміни згори: директор прийде і скаже щось, а ще краще, коли Київ щось пришле. Але у мене було таке відчуття, що зміни у школі можливі без вказівок згори, адже ти, як лідер, можеш організовувати команду біля себе, і тоді генерувати ідеї, які можна втілювати.
І коли такі однодумці зібралися в школі, ми знайшли такий проект. Одна людина в полі не воїн і коли ти хочеш міняти, на тебе дивно дивляться. А освіта має бути системною.
Наші пріоритети:
професійне вдосконалення вчителів
дитина: мета і партнер
залучення батьків.
Я обрала собі стезю — дитина: мета і партнер. Мені хочеться, щоби дітей чули, розуміли, щоби вони могли сказати, що їм подобається, що ні. Тепер ми вчимося правильно виконувати зворотній зв’язок між вчителями і учнями, учнями і батьками, та батьками і вчителями. Ми створили школу відповідального батьківства. Батьки насторожено ще дивляться, бо вони бачать у нас не завжди друзів. Школа відповідального батьківства має довести до відома батьків, що більше вони мають брати відповідальність за виховання дітей, а ми, школа, допомагатимемо їм у цьому. Дуже часто спрацьовує стереотип радянщини, коли кажуть: «Що, вас у школі не вчать? Вам у школі не говорять?». Батьки повинні розуміти, що ми разом маємо працювати.
Також у рамках школи одна з мам буде проводити тренінг для вчителів по ненасильницькому спілкуванню.
Крім того, у рамках цього проекту я провела батьківські збори, але запрошувала батьків на каву, а не на батьківські збори. Зараз я планую провести збори, де діти будуть з батьками обговорювати, чому не виходить у тих чи інших предметах досягти успіхів, що заважає. Вчителі теж хотіли прийти, але я сказала «ні», бо діти будуть соромитися відверто говорити.
Коли діти почули про проект більше, були страшенно задоволені. Вони бачать, що нарешті з вчителями можна говорити про цікаві речі: про дозвілля, про те, як зробити урок цікавішим. Діти звикають, що можуть своїми діями впливати на прийняття рішень. Вони виступали у нас на педраді, вони можуть впливати на навчальний процес і вчителі з монстрів стають друзями.
Зараз ми з педколективу стаємо командою, яка генерує ідеї і сама їх втілює. Тепер ми маємо план дій, розписаний до грудня.
Фото ілюстративне
Львівська школа-інтернат №2, директор — Андрій Закалюк:
У нашій школі питання брати чи не брати участі у проекті не стояло в принципі. Тому, що ми чудово розуміємо, ті зміни, які йдуть і які ми маємо впровадити, не прийдуть самі у школу.
Відбір відбувався у кілька етапів: ми заповнювали заявки, проходили співбесіди, було дослідження школи… після цього ми сформовали команду педагогів. У нас невеликий колектив — близько 30 людей, тому нам дещо простіше такими речами займатися. Але у нас є специфіка навчального закладу: діти перебувають 24 години на добу у ньому, відповідно, є уроки, але і закріплення знань відбувається у нас. І це часто є проблемою.
У рамках проекту ми чітко визначили, які найбільш болючі проблеми є у нашій школі і чітко зрозуміли, що потрібно робити, що є пріоритетом. Зараз ми маємо прекрасні результати. У нас є три великі напрямки, над якими ми працюємо. З цього року ми починаємо все впроваджувати на широку ногу. Не дивлячись на те, що наша команда складається з 10 осіб, участь у проекті беруть усі. І це головне — не може бути у школі 5 вчителів, які працюють, а інші просто спостерігають.
Одним з головних завдань у нас було стерти стереотип про дитину з інтернату. І завдяки тому, що участь у проекті беруть 4 школи, учні мають змогу спілкуватися з дітьми з них, самостійно переростати цей стереотип, а також відкривати себе для інших.
Фото ілюстративне. Джерело: Дніпроград
Львівський навчально-виховний комплекс ім. В. Стуса, вчителька — Емілія Шпирка:
До приходу в проект у гімназії проводилася активна робота, але ми не бачили якоїсь кінцевої мети — того, до чого ми рухаємося. У межах Нової української школи нам дають безліч інструментів, але ми самі маємо вчитися, як їх використовувати, і самі маємо думати, до чого це призведе.
Ми обрали для себе пріоритетні напрямки, один з яких — це робота з учнями. Ми створили відпочинкові зони для них, створили клас під відкритим небом.
У руслі роботи з вчителями для обміну досвідом у нас буде створена онлайн-платформа, де будуть викладатися методичні напрацювання педагогів.
Також ми створили Фейсбук-спільноту випускників гімназії міжнародних відносин, тому що у світі залучення випускників — це надзвичайно поширена практика. Поставили мету набрати 500 учасників, а їх виявилося більше.
Ми плануємо стирати стереотип, що школа постійно чогось хоче: грошей, часу від батьків тощо. Нам потрібно створювати громадоорієнтовані школи. На проекті ми дізналися, що такі самі проблеми є в Німеччині і США. Нам потрібно брати інший досвід і накладати його на те, що маємо ми. Нам потрібно вчитися спілкуватися зі школярами в позаурочний час, щоби вони могли поділитися тим, що їх хвилює.
Фото ілюстративне. Джерело: econet.ru
Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО
