В 1964 році Роберт Фанц опублікував коротку статтю в Science, яка зробила революцію у вивченні коґнітивного розвитку. Виходячи з ідеї, що погляд немовлят може розповісти про обробку ними візуальних стимулів, він продемонстрував, що діти по-різному реагують на знайоме і на нове. Коли немовлята бачать одне і те саме знову і знову, вони дивляться на нього все менше і менше часу — вони звикають. Коли ж немовлята побачать новий стимул, то вони знов проявляють свій візуальний інтерес і дивляться довше. Звикання встановлює статус-кво — реальність, якої ви більше не помічаєте чи не звертаєте на неї своєї уваги.
Наступні покоління психологів розширили це методологічне відкриття на дослідження будівельних блоків людського мислення. Скориставшись ідеєю про те, що немовлятам набридає знайоме і вони починають шукати новизну, дослідники можуть перевірити, як немовлята класифікують різноманітні аспекти світу: як однакові чи як різні. Виходячи з цього, вчені змогли дослідити раннє перцептивне і концептуальне людське розрізнення світу. Такі дослідження раннього мислення помагають виявити алгоритми людського мислення, які можуть зберігатися у зрілому віці.
Основна ідея «звикання» надзвичайно проста в своїй основі. І люди не є єдиним видом, що звикають до звичного, — приблизно в той же час, що і робота Фанца, з’явилися відповідні статті з вивченням звикання у малят інших видів. Пов’язана з цим література про нейронні механізми навчання і пам’яті так само виявляє, що після повторних експозицій одного і того ж подразника нейронні реакції знижуються. Суть зрозуміла: організми і їхні нейронні реакції знуджуються.
Ця інтуїтивна нудьга вкарбована в наші мізки і проявляється в перших візуальних реакціях немовлят. Але концепцію звикання варто розширити, щоб пояснити спектр поведінки людей, їхнього доброго чи поганого настрою. У багатьох сферах життя дорослі теж звикають.
Якщо ви подумаєте про споживання цілого торта, то перший шматочок майже напевно буде більше смакувати, аніж останній. Це, будучи ситим, уявити неважко. Дійсно, економічний закон зменшення граничної корисності описує подібну ідею. Перший фрагмент має найвищу корисність або цінність для споживача. Останній же її не має (і навіть може мати негативну корисність, коли знуджує). Реакції дорослих звикають до приємних подразників.
Часто люди не знають про те, наскільки вони звикають. Психологи Філіп Брікман, Ден Коутс і Ронні Янофф-Булман спостерігали за переможцями в лотереях і виявили, що після певного періоду щастя ці переможці повернулися до вихідного рівня. Гострі відчуття перемоги і радості, пов’язані з новим рівнем добробуту, затерлись. Навіть серед нелотерейних переможців люди переоцінюють позитивний вплив нової власності на їхнє життя. Люди звикають до нового статус-кво мати більше речей, ці нові речі стають звичними і перестають їм приносити радість.
Біхевіористичні економісти, такі як Шейн Фредерік і Джордж Ловенштейн, показали, що ця «гедоністична адаптація», або зниження інтенсивності емоційної реакції з плином часу, може стосуватися як позитивних, так і негативних подій в житті. Після зміни їхнього базового рівня стосовно того, що сприймається як норма, люди на обставини, до яких вони звикли, починають реагувати з меншою інтенсивністю. З часом піки менш збуджують, але й провали також є менш болісними.
Звикання може виконувати захисну функцію, допомагаючи людям впоратися з важкими життєвими обставинами, але це також може мати моральну ціну. Люди звикають до багатьох обставин, у тому числі і до тих, які в іншому випадку (без попереднього досвіду) вважали б морально огидними. Згадайте жабу в киплячій воді — вона не вистрибує тільки тому, що температура піднімається мало-помалу. У відомих дослідженнях Мілґрама учасників просять бити струмом співучасників, поступово, невеликими кроками, збільшуючи напругу. Завдати удару смертельного рівня з самого початку їм не пропонують. Якщо ви вже завдали багато менших ударів, додавання всього лиш ще одного може не порушувати ваших моральних орієнтирів.
Майбутні експерименти, досліджуючи схильність людини до звикання, можуть допомогти пояснити ситуації, які призводять до моральних провалів, — «банальність зла» Ханни Арендт. Література про порушення робочої дисципліни показує, що велика трансґресія в бізнес-контексті часто починається з невеликих порушень, незначних моральних відхилень, які з часом наростають. Нові дослідження мали б перевірити, як наш мозок і розум звикають до нечесності.
Від погляду немовлят до дій дорослих звикання може допомогти пояснити навігацію людей в їхніх світах, інтерпретуючи звичні та нові події і роблячи як гідний, так і аморальний вибір. Багато людських тенденцій — як добрих, так і поганих — складаються з дрібних компонентів знайомих, слизьких схилів, до яких люди звикають.
Кетрін Кінцлер, доцент кафедри психології та доцент кафедри розвитку людини, Корнельський університет
